Array Збірка - Львів. Пристрасті. Таємниці

– В Шамотули.

– Я туди не хочу! У мене свої маєтки є!

Лукаш саркастично хмикнув:

– Ви ж їх Слуцькому відписали.

– Це не значить, що я там не житиму.

– Подивимось. На норовливих дружин є способи.

Гальшка сильно стиснула чорну скриньку, наче з неї вичавлювала для себе сили.

– Овва! Ґвалтуватимете мене?

– Ні.

– Доможетеся від короля, щоб і князя Семена банітою оголосили?

– Подивимось.

За львівські мури вони виїхали в цілковитому мовчанні.

Замість епілогу. Історичні відомості. Все подальше життя «Лукашовая з Кгурки, воеводина познанская, Галжбета Илиная, княжна Острозская» носила чорне вбрання. Звідси – прізвисько «чорна княгиня».

Майже чотирнадцять років прожила вона у вежі в Шамотулах, родовому маєтку Лукаша Гурки. На верхньому поверсі, куди безперешкодно потрапляло медове світло місяця. У неї була непогана бібліотека. Але найбільше вона дбала про одну книгу, заховану під замочком у чорній скринечці, вистеленій усередині білим оксамитом, ароматизованій заморськими парфумами. Це була книга «Про сфери небесні» – остання, яку вони читали разом з милим Дмитром Санґушком. Із золотим, прикрашеним смарагдом ґудзиком замість закладки.

За цей час багато чого сталося. За рік загадково помер ще молодий князь Симеон Слуцький, і Гурка привіз в Шамотули його руку з обручкою на пальці – як доказ смерті. Княгиня Беата несподівано вийшла заміж за воєводу Ольбрехта Ланського, молодшого від неї на двадцять років, – розбійника, чорнокнижника, астролога, чародія й алхіміка, який відібрав у Беати всі маєтності, заточив у замку в Угорщині та й швидко довів до смерті. Домініканський чернець Єремія час від часу робив влучні передбачення, але слави пророка не зажив, мабуть, через занадто веселу вдачу.

Гальшка ж поступово брала владу над своїм чоловіком. Принаймні цей єретик-лютеранин почав з’являтися поруч із нею в католицьких храмах. Подейкували, що перед смертю покаявся і кликав ксьондза.

Овдовівши, Гальшка повернулась до Острога, до дядька Василя-Костянтина. Заповіла йому шість тисяч кіп литовських грошей на облаштування православного монастиря, шпиталю та академії.

Вона прожила сорок три роки. Вчені не визнають достовірним жоден з її портретів.

Розсуваючи завісу сторіч, визирає з вікна високої вежі й, може, бачить, як у наш час найкрасивіші й найрозумніші студентки Острозької академії змагаються за звання «Гальшки року», вшановуючи таким чином пам’ять засновниці навчального закладу.

На місці колишнього Домініканського монастиря у Львові зараз знаходиться греко-католицька церква Святої Євхаристії, яку іноді називають Домініканським собором, і кожен може переконатися, наскільки це близько від ратуші та Римарської вежі, з боку якої люди Лукаша Гурки штурмували обитель.

Кава у мініатюрній порцеляновій філіжанці, яка запросто вміщувалася у долоні Марти, приємно гірчила на смак. Молода жінка сиділа у невеличкій затишній кав’ярні, спостерігаючи за тим, як у стрілчастих вікнах храму Святих Ольги і Єлизавети відбиваються золотаві промені сонця, яке вже готувалося до спочинку.

Марта наблизила до себе ноутбук та знову потяглася до серветок, на яких робила коротенькі нотатки. Замальовувала о`брази, які повсякчас спалахували в її уяві. Записувала влучні фрази. Історія ще ніколи так сильно її не захоплювала.

Ще одинадцять днів тому Марта не могла навіть уявити, що чергова поїздка до Львова переверне все з ніг на голову. Подарує їй сюжет, який запалить у серці молодої жінки незнаний донині вогонь. Зведе її з людиною, яка непомітно змусить Марту забути колишні розчарування.

Того спекотного полудня Марта спілкувалася на площі Ринок із молодим екскурсоводом. Ознайомившись із працями видатного львівського письменника та публіциста Ілька Лемка, вона розпитувала в юнака, який час від часу відволікався від розмови, аби виголосити у гучномовець черговий рекламний слоган для приїжджих, про найвідоміші історії кохання у місті Лева. Навколо них снували туристи, які намагалися зафільмувати найвизначніші пам’ятки серця міста.

Коли група іноземців відтіснила Марту з екскурсоводом до фонтана під назвою «Нептун», він, помітно пожвавившись, сказав:

– А ви знаєте, що фонтани Ринку не є фонтанами в прямому значенні цього слова? Насправді це криниці. Вода із них не б’є, а витікає двома струменями. Чаші фонтанів наповнювалися водою, а перекупки, що в давнину торгували на ринку, мили тут зелень і відсвіжували фрукти. А козаки напували із фонтанів коней.