Петро Лущик - Настане день, закінчиться війна…

– Дорогі жителі Кам’янки Лісної! – говорив він. – Сьогодні патріотичні сили у Львові, Жовкві й усіх повітах Галичини взяли владу у свої руки. А Українська Національна Рада у Львові на чолі з доктором Костем Левицьким видала відозву, яку я зараз вам прочитаю.

«Український Народе!

Голосимо тобі вість про твоє визволення з віковічної неволі. Віднині Ти господар своєї землі, вільний горожанин Української Держави. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави.

Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш як непобідний мур при Українській Національній Раді і відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу. Заки будуть установлені органи державної власти в законнім порядку, українські організації по містах, повітах і селах мають обняти всі державні краєві і громадські уряди і в імені Української Національної Ради виконувати власть. Де сього ще не зроблено, дотеперішні неприхильні Українській Державі уряди мають бути усунені.

Всі жовніри української народности підлягають віднині виключно Українській Національній Раді і приказам установлених нею військових властий Української Держави. Всі вони мають стати на її оборону. Українських жовнірів з фронтів відкликається отсим до рідного краю на оборону Української Держави.

Все здібне до оружя українське населеннє має утворити боєві відділи, які або ввійдуть в склад української армії або на місцях оберігатимуть спокій і порядок. Особливо мають бути оберігані залізниці, почта й телеграф.

Всім горожанам Української Держави без ріжниці народности і віросповідання запоручається горожанську, національну і віроісповідну рівноправність. Національні меншости Української Держави – Поляки, Жиди, Німці – мають вислати своїх відпоручників до Української Національної Ради.

Аж до видання законів Української Держави обов’язують дотеперішні закони, на скільки вони не стоять у противенстві до основ Української Держави. Як тільки буде забезпечене й укріплене існування Української Держави, Українська Національна Рада скличе на основі загального, рівного, безпосереднього і тайного виборчого права Установчі збори, які рішать про дальшу будучність Української Держави.

Український Народе! Всі свої сили, все посвяти, щоб укріпити Українську Державу!

Кожне речення відозви присутні зустріли захопленим гулом. Особливо радісно зустріли чоловіки звістку про відкликання солдатів з фронту.

Не було шаленої радості, що настала нарешті довгоочікувана свобода, не було відчуття гордості за те, що зуміли захопити владу. Всього цього не було. Лише Іван Засмужний висловив, здавалося, спільну думку:

– Ось так!

– А як же цісар? – почувся голос зліва.

– А це нас більше не цікавить, – відповів Рибак. – Не сьогодні-завтра війна закінчиться, Австрія розвалюється. Пора і нам брати владу у свої руки. Та ми вже її взяли!

– Що ж тепер робити?

– Виконувати розпорядження, які ви чули у відозві, – пояснив доктор. – Поки що жити спокійно, але бути готовими кожної хвилини піднятися на захист Вітчизни.

Поверталися додому, живо обговорюючи останні новини. Незважаючи на бравурний тон представника з повіту, брати Засмужні не поділяли його запалу. Не те щоб їм було шкода Австро-Угорщини, про це не йшлося. Кожен достатньо натерпівся від обох імперій. Російської вже рік як немає: на території України утворилася УНР, у якій встигли пожити два брати; зараз на черепках Австро-Угорщини виникла інша Україна, може, більш бажана, більше вистраждана, ніж Велика над Дніпром, але не менш несподівана. І не лише для самих українців, які всі у своїй масі якось одразу перестали бути русинами, але й для сусідів.

– Добром це не закінчиться, – журливо мовив Іван. – Нас не залишать у спокої.

Його слова справдилися вже через декілька днів. Вже 10 листопада повітовий комісар оголосив мобілізацію чоловіків 1882–1901 років народження. Мобілізації не підлягав Іван Засмужний, народжений 1881 року, зате Теодор і Юрій у список потрапили. У назначений день обидва брата у супроводі Івана й заплаканої Пелагеї відправилися на збірний пункт поблизу церкви. Не знаючи, як одягатися і що за відзнаки зараз носять жовніри галицької армії, Теодор Засмужний одягнув традиційну уніформу австрійської армії з відзнаками цуґсфюрера і начепив обидва хрести. Юркові Іван спрезентував свою уніформу, яку Пелагея підігнала на швейній машинці.