Валентин Чемерис - Княгиня і хан

Жило-було на білому світі одне Чудовисько [1]  Чудовисько – жахлива фантастична істота, потворне страховище; так кажуть і про людину з негативними рисами й такими ж моральними якостями, надзвичайно жорстоку, люту і т. ін. (За тлумачним словником української мови) (Тут і далі прим. авт.). … А втім, не одне. Чудовиська у нас завсіди щедро водяться – не переводяться. І не жило те Чудовисько, а просто було. Існувало. Не живе, але й не мертве. Це Красуня жила. Та, яку згадане Чудовисько переслідувало, жадаючи «спізнати її красу».

І ось як усе було і як воно колись закінчилося. Хоча – чому колись? Хіба тепер красунь немає? А коли є, то є й чудовиська, до неї ласі. Бо, як сказано в одному стародавньому манускрипті, «Чудовисько завжди знайде Красуню, бо не може заспокоїтись, що, крім нього, Чудовиська, у світі білому чомусь є ще й Красуня і належить вона іншому, тому Чудовисько неодмінно забажає її спізнати і «потішитись її красою», тож Красуню від Чудовиська може врятувати лише її смерть…»

Хоча буває і навпаки, як то сталося-трапилося, коли красуня Кюрбелдішин-хатун смертю покарала в першу шлюбну ніч найбільшого завойовника тих часів… Так, так, самого Чингісхана.

І хоч історія ця не з наших днів – минуло вже чи не тисяча літ, – але вона все одно сучасна, бо в усі часи існували красуні й чудовиська. Існують вони й сьогодні, існуватимуть і завтра-позавтра. І завжди чудовиська жадають потішитися вродою красунь.

Спершу автор хотів було назвати свій твір «Красуня і Чудовисько», але своєчасно пригадав, що у світовій літературі вже є твір із такою назвою. І, здається, не один і не в одного народу сюжет цей, як кажуть, мандрівний. І в усіх варіантах казки відбувається те саме казкове дійство: Чудовисько, захопившись Красунею, врешті-решт, перероджується. Якщо воно звіроподібне, то відбувається його трансформація, перетворення – під чарами любові. Себто любов рятує Чудовисько, і воно стає не просто кращим, не просто Принцом, а – Прекрасним Принцом.

Хоча це – казка. Розповідний народнопоетичний або писемно-літературний твір про ВИГАДАНІ ПОДІЇ ВИГАДАНИХ ОСІБ (виділення моє. – В. Ч. ), іноді за участі фантастичних сил; те, що не відповідає дійсності, вигадка, байка. Одне слово, казка. Тож у ній все можливе, все-все.

Але ми – про життя. Реальне і про його – реальних, а не казкових – красунь і чудовиськ.

Отже: жила-була одна жінка. Для зручності назвімо її Красунею.

Заміжня. Гарного чоловіка мала, але… Потай – як це частенько й трапляється – зустрічалася з коханцем. Чи не цілий рік. Не відаючи, що він (коханець її) – маніяк. Душогубець, який уже погубив (історія справжня), жорстоко убивши 26 людей (жінок перед тим ще й ґвалтував). Тож назвімо його для зручності Чудовиськом. Та він таким і був – Чудовиськом, якого вже давно чекала шибениця чи куля в потилицю.

І його вже не один рік розшукували правоохоронні органи, а він, убиваючи людей безневинних, у перерві між своєю «основною роботою» зустрічався із заміжньою жінкою, яку буцімто кохав. Хто він був насправді – та жінка (Красуня) не відала. А любов у них була така, що ні пером описати, ні словами розказати – за її власним зізнанням.

Красуня довго зустрічалася зі своїм коханцем, що вирішила розлучитися з чоловіком, і вони (коханець той був нежонатий) уже готували заяву до ЗАГСу.

Але не встигли – коханця, нарешті, викрили і схопили правоохоронці. І лише тоді жінка дізналася, що коханець, з яким вона мала ось-ось іти до ЗАГСу, маніяк-душогубець і на його рахунку 26 загублених душ. Загублених жорстоко і в муках нелюдських.

І що ж? Чи Красуня бодай просто жахнулась, коли її коханий виявився Чудовиськом? Де там!

– Я його кохаю, – сказала вона. – І кохатиму, хоч би що там було і хоч би ким він не був.

– Але ж він… душогуб! Тими руками, що вас обіймав (до речі, міг і вас під кепський настрій відправити на той світ), він душив людей! Маніяк! Божевільний! Скількох людей погубив у таких муках жорстоких, що їх навіть уявити страшно – муки катованих ним приносили йому задоволення і сексуально збуджували його.

– Ну що ж, – у відповідь Красуня, – але це для вас він, як ви кажете, маніяк, а для мене – коханий. Я його любила і любитиму, хоч там як.