Микола Сікач - Подорож за тридев’ять світів

– Думаю, що давить на голову? Аж це клята реклама. Це ж треба, як тільки вмикають рекламу, то майже вдвічі підсилюють силу звуку. За рекламою неможливо нічого толком подивитися. Тікаєш від реклами – губиш продовження фільму, або передачі і так часто. Цікаво, Колю, на тій планеті теж таке неподобство було?

– Дуже цікаве і своєчасне запитання. Ця реклама і мене вже дістала. Дійсно, там теж був такий період. Називався він «Рекламна війна» і продовжувався він майже рік. Закінчився він вироком Верховного суду спочатку в Ауріці, а потім в усіх країнах планети. Суд знайшов, що телекомпанії, переслідуючи свої інтереси в одержанні прибутків від реклами використовують методи, які шкодять здоров’ю людей: руйнують нервову систему, що призводить до психозу, пригнічення стану, втрати самоконтролю, сильному роздратуванню – коротко кажучи – знущаються над людьми. Зважаючи на чисельні заяви громадян і висновки зроблені медичними дослідними установами прийняв перше рішення-заборонити рекламою переривати будь які передачі: чи то новини, чи фільми і т. п. і скоротити час рекламних вставок між передачами до однієї хвилини. Через півроку запеклих сварок і розбірок суд прийняв остаточне рішення – зовсім заборонити рекламу на всіх каналах. Піднявся неймовірний галас і сотні судових процесів, адже йшлося про втрати телекомпаніями мільйонних прибутків. Закінчилася справа тим, що на гроші рекламодавців був відкритий спеціальний рекламний канал. На ньому реклама «крутилася» цілодобово по жорсткому розкладу. Наприклад я хочу купити диван. Беру газету з програмою телереклам, або відкриваю сторінку справок на рекламному каналі, в потрібний час вмикаю телевізор і дізнаюсь про всі дивани в країні, або, навіть, у світі. Проблема з рекламою зникла.

– Розумні люди – зауважила мати. Чи вистачить у наших керівників глузду та сміливості зробити таке?

– Буде і у нас таке зроблено – впевнено сказав Микола, і додав, – коли парламент стане народним і чесним, а не продажним і зрадницьким, яким він є тепер.

– Дай боже – погодився батько – ну розказуй далі, що робив той Рало, як став президентом?

– На чому це я зупинився? А – на тому, що Рало провів у життя волю народу, виказану ним при референдумі. Зробити це було не легко, і Кучо зробити цього не зміг. Народ вимагав скорочення кількості депутатів, позбавлення їх депутатської недоторканності і надмірних привілеїв. Це означало необхідність відповідних змін в Конституції. А це зробити міг тільки парламент. Та хіба міг той бандитський парламент сам себе скоротити, позбавити привілеїв, скаженої зарплати або прийняти закони по боротьбі з організованою злочинністю? Звичайно, ні.

Бо це значило би, що 75 % депутатів треба було б самим себе садовити до в’язниці як злочинців, що пограбували свою країну. Відчуваючи ненависть зі сторони народу і те, що на новий термін їх не виберуть, вони вирішили провести зміни в конституції, які дозволили б їм просидіти в парламенті ще один термін, тобто ще 4 роки та ще й одержати можливість призначати свого кишенькового президента. Через чотири місяці баталій в парламенті злочинна більшість протягла таке рішення, одночасно узаконивши в якості подачки, можливість знаходитись при владі ще один термін і президенту Кучо. Це були неймовірно нахабні дії парламенту, які ще більше підсилили до нього зненависть свого народу і недовіру інших держав.

Кучо розумів в яке становище він потрапляє, тому проігнорував подачку і на новий термін залишатися відмовився. Був обраний президент Рало. Перед ним був старий сильний злий злочинний парламент, підтримуваний конституційним судом. І щоб врятувати свій народ Рало повинен був їх здолати. Зробити це було і важко і небезпечно. Почав він з вимоги до Верховної Ради в трьох місячний термін затвердити в конституційному порядку волі народу щодо Верховної Ради виказані ним під час проведеного раніше референдуму. Звісно, зробити це парламент не зміг. Не вистачило йому на це і другого такого ж терміну. Тоді Рало вранці закрив двері Верховної Ради, не допустивши депутатів до роботи оголосивши парламент недієздатним.

Але це стало можливим тому, що Рало користувався величезною підтримкою всього народу країни.

На Україні через чотири роки, тобто в 2004 році теж пройде помаранчева революція.

– Яка, яка?

– Слухай уважно і все зрозумієш. Микола продовжував:

– У 2004 році 31 жовтня відбудуться вибори президента. Переможе Ющенко Віктор. Ти, мабуть, і не чув про такого.