Микола Сікач - Подорож за тридев’ять світів

В цей же час династійці люто помстилися народу, провівши грошову реформу. Таким чином вони знецінили всі багаторічні заощадження людей, перетворивши в жебраків мільйони трудівників. Але на цьому вони не заспокоїлись. Щоб видурити останні крихти збережень були породжені сотні шахрайських трастів, які справу і довершили – завели в злидні весь народ країни. Гроші опинились в руках махінаторів. Як і у нас, їх назвали новими багатіями, а тих, хто награбував найбільше – олігархами.

– Яке гидюче страшне слово – промовила мати.

– Це наче крокодили – зауважив батько.

– Ні, тату. Це не одне і теж. Алігаторами називається один із видів крокодилів, а в тім і ті і ті – хижаки. Тільки наші олігархи – хижаки в бізнесі.

Потому ці багатії почали скуповувати цілі галузі державного виробництва, природні багатства держави і захоплювати владу. Так з’явились бандитський уряд і злочинна Верховна Рада.

Та новий парламент, до речі, з новим четвертим президентом, ліквідував всі ці надбудови і, з великими труднощами, але все ж таки почав виправляти становище.

– А там і президенти обирались? – поцікавився батько.

– Уяви собі – були там і президенти, і обирались вони, як і у нас на п’ять років. Перший президент – Краво, був до обрання головним ідейним богом безбожних династійців. А коли почалися перші вибори президента після відставки династії, він перший потоптав свої ідеї і свій святий династійський білет, почав завзято молитися – і династійці второпали, що завзятішого перевертня їм і не треба, тому і обрали його. Зрозуміло, що і він їх не підвів. Другим президентом став Кучо – представник директорів найпотужніших підприємств країни, які родичались з династійцями. Він дав життя директорам, про яке ті і не мріяли, але династійців не став утискувати – дуже був совісний. Люди стогнали і від першого, і від другого. Тому на третій президентський термін ледь не прорвався запеклий династіець – так уже розлютились люди, але Кучо вистояв. Він трохи посміливішав, але династійців все ж жалів.

На четвертий термін обрали практичного і енергійного Рало. І ось тут корабель (тобто країна Ауріка) пішов вперед, ламаючи кригу застою і нерішучості. Рало не побоявся «наступити на хвіст», як кажуть, п’яти відсоткам заможного і владного населення, але забезпечив покращення життя всьому іншому населенню країни. Новий парламент завдяки злагодженій співпраці з президентом Рало ліквідував всі паразитичні надбудови і непотрібні посередницькі структури.

Рало почав свою президентську діяльність з того, що провів у життя волю народу висловлену під час референдуму, ще при президенті Кучо.

– Синку, що то таке референдум?

– Це, тату, опитування народу про його думку відносно діяльності, скажімо, парламенту, уряду, президента.

– А чи буде у нас таке опитування?

– Обов’язково буде і дуже скоро. А, що – ти маєш щось сказати?

– Так. Я б порадив депутатам не битися, а працювати. Батько помовчав і продовжував:

– Не буде порядку в тій садибі де брати і сестри після смерті батьків б’ються за кожний стілець, горщик, мотузку, вилку, ложку. Вони розвалять хату і повбивають один одного, а садиба заросте будяками. Так і з державою. Нема порядку у владі от і заросла Україна будяками. В уряді десятками років ми бачимо одні і ті ж обличчя, незалежно від політичних змін. Старі не хочуть владу віддавати, а нові не можуть її взяти. От і б’ються за свої інтереси, забуваючи за країну і народ. Вірніше, вони мають його на увазі, бо ті і ті заражені вірусом наживи і грабіжництва і весь час змагаються у цьому між собою. Гризуться між собою тижнями, місяцями, роками, не виконуючи своєї роботи. Але справно забирають шалену платню, яку самі собі встановили – 150 євро за добу. Подумати тільки, – це більше тисячі гривень за добу в той час, як добра пенсія становить 160 грн., а заробітна плата робітника 300 грн. за місяць. От і виходить, що цей слуга народу, тобто депутат, отримує платню в 100 разів більшу за робітника і в 200 разів більшу за пенсіонера і це не рахуючи пільг. А люди вже мруть з голоду. Так, що це за Верховна Рада!! Батько з силою стукнув кулаком по столу. Його обличчя палало гнівом.

– Заспокойся, тату, не треба ламати стіл. А ти, виявляється непоганий політик і багато чого знаєш.

– Нині, синку, таких політиків як я повен базар, повна вулиця. Люди не дурні. Ну розповідай далі, а то я тебе перебив. Батько зайорзався на лаві і раптом вигукнув:

– Вовка, вимкни телевізор. І до Миколи: