Світлана Талан - Я захищу тебе…

– Ми не знаємо, що на нас чекає, – задумливо промовила Валя. – Он Людка також збиралася вивчитися на швачку, залишитися жити в Луганську, а так і не довчилася, вискочила заміж, тепер сидить удома, розтовстіла, двох кіндерів няньчить ще й свого чоловіка-п’яничку.

– Принаймні я не збираюсь повторювати долю Люди, – впевнено промовила Кіра. – Для мене насамперед – отримати вищу освіту, а не заміжжя.

– Не зарікайся, Кіро! Денис так може заморочити тобі голову, що розум втратиш!

– Такого не буде! Я маю голову на плечах, а не качан капусти!

Подруги попрощалися на перехресті й розійшлися по домівках. Кіра ніяк не могла заспокоїтися. Вона весь час думала про Дениса, з яким мала би зустрітися після занять, а він десь подівся.

Дівчина так розхвилювалася, що ніяк не могла впоратися з домашнім завданням із фізики, тож кинула підручник на стіл і вирішила зранку все доробити, бо голова надвечір була важка, як чавун.

У класі Денис привітався з Кірою, як завжди, і дівчина трохи заспокоїлась. Вона чекала від нього пояснення або вибачення, але після уроків він знову не прийшов і дівчині довелося йти додому з Валею.

– Нічого не розумію, – сказала Кіра подрузі. – Було все нормально, а тепер… Навіть не знаю, що думати.

– Поставити питання руба немає бажання?

– Та ти що?! Я не готова принижуватися! – спалахнула Кіра.

– Не знаю, як тобі це сказати…

– Кажи як є! – наполегливо промовила Кіра.

– Ходять чутки, що Денис зустрічається з дівчатами до того часу, поки не доб’ється свого.

– Що ти маєш на увазі?

Кіра зупинилася, подивилася на подругу.

– А то ти не розумієш!

– Ні, Валю, якщо сказала «а», то кажи вже і «б»! – наполягала Кіра.

– Як переспить із кимось, так одразу й втрачає до дівчини цікавість.

– Та ну!

– Із Зіною Ковальчук з дев’ятого класу саме так і було.

– А ти звідки знаєш? Пліток назбирала?

– Якби не знала, то не казала б! – Валя ображено надула губи. – Вона мені сама розповіла. Тільки ти ж нікому!

– Та зрозуміло!

– А ти з ним ще не того?

– Та ти що?!

– Тоді не знаю, яка муха вкусила твого Денисика! – сказала на те подруга.

Дівчата вже хотіли розпрощатися, аж Валя смикнула Кіру за руку.

– Зачекай! – сказала вона. – Ледь не забула тобі розповісти!

– Що ще? Нова брехня про Дениса? – з іронією спитала Кіра.

– Та ні! Хай він скисне, твій Денисик! Учора прийшла зі школи додому, а моя мати у відключці, п’янюча в дим. Я позаглядала в каструлі, в холодильник, а там миша повісилася! Я полазила по кишенях матінки, знайшла гаманець і трохи грошенят назбиралася, тож я пішла до магазину, щоб щось купити поїсти, – розповідала подруга. – Вгадай, кого я там зустріла?

– Невже Дениса… з іншою? – із завмиранням серця промовила Кіра.

– Тьху на тебе! Зовсім дах поїхав від нього! Пам’ятаєш, як ми вперше з Людою ходили на водосховище?

– На свято Івана Купала?

– Так!

– І що далі?

– Там ти познайомилася з таким білявим хлопцем із Успенки.

– Так, зараз згадаю… Його звати Кирилом?

– Саме його я зустріла біля магазину! До речі, він питав про тебе.

– Він хоча б підріс? – усміхнулась Кіра.

– Не було з собою лінійки, щоб зміряти! А він ще й нічого! Симпатичний!

– Знайшла красеня! – хмикнула Кіра. – Сіра миша!

– А от твій Денисик – красень! – насмішкувато промовила Валя. – Ось тільки таких, як Кирило, люблять одиниці, а таких, як Денисик – багато дівчат.

– То забирай собі Кирила, – усміхнулась Кіра, – він мені й задарма не потрібний.

Кілька днів поспіль Денис лише вітався з Кірою, мило їй усміхався, але після школи додому не проводжав. Дівчина вдавала, що їй байдуже, а сама не знаходила собі місця. Вона губилася в здогадках, чому хлопець так поводиться. Кіра припускала, що він знайшов собі іншу подругу, але про це говорили б усі в класі, а так ніби ні з ким із дівчат його не бачили. Лише в п’ятницю після останнього уроку він підійшов до Кіри і тихо сказав: «Чекатиму, де завжди, і в той самий час».

Кіра мовчки кивнула на знак згоди. Вона не показала, що розхвилювалася не на жарт – у голові зашуміло від приємного збудження, серце шаленіло в грудях так, ніби йому було там замало місця. «Не забув мене! Кохає!» – пульсувало в жилах.

Час до вечора тягнувся неймовірно довго, ще й захмарилося небо в очікуванні дощу. Кіра бралася за домашню роботу, щоб пришвидшити плин часу, але все у неї валилося з рук. Вона кілька разів відчиняла шафу, розмірковуючи, що краще вдягти на побачення. Їй хотілося цього вечора бути особливо привабливою і дівчина зупинила свій вибір на короткій картатій спідничці та синій блузці з ґудзиками.