Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

Поряд із Бригітою та Огмою, Луг – одне з небагатьох ірландських божеств, які були відомі на континенті, зокрема у Галлії та Іспанії. Крім теоніма Lugus , в епіграфічних пам’ятках згадується також група божеств Lugoues 34 34 Koch J. T. Lugus // Celtic Сulture: A historical encyclopedia. Vol. III. Santa-Barbara, Denver, Oxford, 2006. P. 1203. . Сліди культу Луга знаходять також в ономастиці, від британського міста Luguvallium (Карлайл) до племені Lugii (некельтського!), яке джерела фіксують на території Польщі. Луг в ірландських творах виступає в образі непереможного воїна, і не випадково головний персонаж ірландського героїчного циклу Кухулін згадується або як син Луга, або як одне з його втілень.

Ще один важливий персонаж Битви при Маг Туіред – Дагда (від кельт. *dago-dēuo «добрий бог»), дещо гротескний образ якого викликає асоціації з хтонічними божествами плодючості. Консортом Дагди виступає Морріган (д.-ірл. mor , «великий», rigain , «правителька»), яка з одного боку є руйнівною богинею війни, жорстокою та владною, а з іншого – асоціюється з плодючістю та багатством. Морріган, Бодб та Маха утворюють тріаду богинь війни, а у сагах про Кухуліна образ богині плодючості та війни почасти втілено у войовничій королеві Медб.

Кельти Центральної та Східної Європи, звичайно, навряд чи вшановували того самого Кухуліна чи Огму, що й давні ірландці. Однак у тому, що їхня міфологія булла побудована на подібних засадах та сюжетах, сумнівів практично немає. Чи могли запозичити щось з міфологічного репертуару кельтів сусідні з ними народи? Дослідники вже неодноразово проводили паралелі між, наприклад, кельтськими та слов’янськими богами порівнюючи функції та етимологічно зіставляючи імена Дагда та Дажбог, Морріган та Мокошь тощо 35 35 Blažek V. Celto-Slavic parallels in mythology and sacral lexicon // Parallels between Celtic and Slavic. Studia Celto-Slavica 1. Coleraine, 2005. P. 74–85. . Однак проблема подібних реконструкцій полягає у тому, що ми замало знаємо як про релігію східних кельтів, так і про язичництво ранніх слов’ян.

Ще важче шукати сліди давніх кельтських вірувань у фольклорній традиції сучасних європейських народів. Не секрет, що вона зберегла тисячолітні нашарування архаїчних вірувань, серед яких цілком можуть виявитися й кельтські за походженням. Однак кількість універсальних фольклорних сюжетів, «мандрівних мотивів», пізніх християнських та літературних запозичень у будь-якій традиційній культурі настільки величезна, що знайти, наприклад, в українському фольклорі аутентичні кельтські елементи майже неможливо.

Певне сподівання на успіх є лише тоді, коли у фольклорі сучасного населення місцин, де археологічно зафіксовано тривале перебування кельтів, знаходимо щось зовсім незвичне для слов’янської, у нашому випадку, культури, але дивовижно близьке до кельтської міфології. Наприклад, на Закарпатті та у прилеглих районах Словаччини поширена легенда про Поган-дівча – грізну вершницю та володарку коней, якій протистоїть коваль. Фольклорний образ Поган-дівча, не маючи прямих аналогій на слов’янському просторі, багатьма рисами нагадує континентальну кельтську Епону та валлійську Ріаннон. Нагадаємо, що культ Епони мав певне поширення у Балкано-Карпатському регіоні, зокрема, й у племені анартів, яке населяло Закарпаття у латено-римський час 36 36 Див.: Казакевич Г. Закарпатська легенда про Поган-Дівча та балканські культи богині-вершниці Збірник статей на вшанування 70-річчя видатного україніста Словаччини Мирослава Сополиги. – К., 2016. – С. 262–272. .

Говорячи про релігію давніх кельтів, не можна оминути увагою й феномен їхньої жрецької організації – друїдів. Античні автори, насамперед еллінський філософ Посідоній, який подорожував Галлією на рубежі ІІ–І ст. до н. е., та Юлій Цезар, який завоював цю країну для Римської держави у середині І ст. до н. е., описували друїдів, як ієрархізований елітний прошарок, наділений численними функціями та привілеями. До складу його входили власне друїди – освічена жрецька еліта, віщуни, які виконували ритуально-магічні функції, а також барди – знавці сакральної та епічної поезії.

За свідченнями Цезаря, друїди становили надплемінний соціальний інститут, наділений значними повноваженнями. Він згадував щорічне зібрання галльських друїдів, під час якої обирали верховного жерця та здійснювали судочинство: «[Друїди] виносять вироки майже по всіх справах, громадських і приватних; чи то скоєний злочин або вбивство, чи має місце справа про спадкоємність чи границі, – вирішують ті ж друїди; вони встановлюють нагороди і покарання; і якщо хтось – чи то приватна особа, чи народ – не підкоряються їхньому рішенню, того відлучають від жертвоприношень… Хто таким чином відлучений, вважається нечестивцем і злочинцем, всі його стороняться, уникають розмов з ним, щоб не набути лиха; як би він не наполягав, для нього не учиняється суд, не може він отримувати й будь-які почесті».