Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

Поховання було обов’язком членів сім’ї. Поховальні традиції формувалися в порівняно вузькому колі. Через те поховальні звичаї мали певні нюанси в кожній родині. Обряди усталені в межах сімейного кола були відмінні в кожній родині. Вони були зумовлені подіями, що стосувалися поховання, та відповідними уявленнями про «своїх» померлих. Ми можемо відновити лише загальну картину, свого роду, середнє арифметичне, тоді як уся варіативність опускається як випадковість або незначні винятки.

Речі з поховань дають також інформацію про найнижчі пласти релігійної свідомості населення – вірування. Це сфера повсякденного життя, де віра в надприродні сили, їхній вплив на людину втілювалася в конкретних діях, способі поведінки. Сфери ідеології та вірувань у поєднанні становили світогляд елліна. Вірування були пов’язані з такими аспектами життя людини як дім та землеробська господарча діяльність.

Вшанування померлого відбувалося не лише біля могил. Дім був не менш важливим осередком ритуалів, напрямлених на вшанування родинних героїв. Центральне місце дому, вогнище, ставало імітацією поховального вогнища, шматки їжі та узливання – повторними дарами для померлого. Дарунки і молитви відроджували його присутність в домі, наділяли його надприродною силою для опіки над живими.

Культу предків стосуються деякі олтарі, зокрема знайдені на території дворів житлових будинків. На них вшановували покровителів дому, якими ставали героїзовані предки. Саме у дворі будинку відбувалося приготування померлих до перенесення на цвинтар. Цим померлим родичам доручалося оберігання дому і домочадців, покровительство в кожній справі та події родини.

Поховальний культ містив у собі риси більш давніх забутих вірувань, мав уже менш зрозумілі для сучасників обряди. Тобто і щодо часів Платона, і щодо римського періоду важливою у влаштуванні поховального ритуалу була родина. Традиції, що більш віддалені від розуміння сучасниками їхнього практичного значення, ставали все більш загадковими і містичними. Виконання їх перетворювалося на неухильний обов’язок членів родини. Неприпустимим було упущення якоїсь деталі обряду або неправильне його виконання. Сакралізувалися дії та предмети, пов’язані з похованням, і самі дійові особи на час виконання своїх обов’язків щодо померлого родича.

Поховання завжди було не лише обов’язком, а й привілеєм законних спадкоємців, закріпленим у законах багатьох полісів. У Афінах класичного періоду було встановлено обмеження, за яким у поховальній процесії не могли брати участь жінки більш віддалені, ніж троюрідні. А на Хіосі законом дозволялася участь не більше як п’яти жінок-родичок, крім жінок-членів сім’ї. Цим обмежували виявлення розкоші, вивищення багатих родів, які запрошували плакальниць, щоб привернути увагу до важливості свого гену, в грецькому значенні цього слова.

Скільки б осіб не залучалося до обрядів, принципом їхньої участі була кревна спорідненість. У рідкісних випадках, за особливі заслуги перед полісом поховання здійснювалося за громадський кошт. Тоді до ритуалів долучалося все населення. Процесійна хода до могили та обряди на цвинтарі, при яких дійсно могли бути присутні всі охочі, не були єдиним етапом поховання. Ціла низка ритуалів, проведених у домі померлого, передувала цим публічним діям біля могили. Не менш важливими були і поминальні ритуали, які проводилися на некрополі, біля домашнього вогнища.

Поховання було консервативним, непов’язаним з історичними чи політичними змінами, що мали вплив на культи полісного характеру. Окремі ознаки поховальних пам’яток існували протягом тривалого часу. До елліністичного періоду більшість дотримувалися суворих поховальних норм. Ідеологічна консервативність була базована на землеробських релігійних уявленнях. Хтонічні культи (культи підземних богів) несхильні до змін узагалі. Наприклад, у дорійському Херсонесі, на відміну від інших некрополів, де знаходять різні види могил, переважають найпростіші, ґрунтові могили. Боспор славився своїми багатими курганами, в багатьох з яких були поховані елліни. Були поховання з дорогоцінним посудом і прикрасами, з привізними надгробками і складними надгробними конструкціями, однак вони становлять невеликий відсоток, кілька осіб на покоління мешканців.

Дитячі поховання дещо відрізняються. Зовсім малих хоронили в розбитих амфорах. У Херсонесі такий звичай існував аж до IV–V ст. н. е. Дитячі поховання були найкраще влаштованими з раннього періоду. Незмінними залишались протягом багатьох століть. З елліністичної епохи дітям обкладають могили черепицею, з доби пізньої античності цеглою. Для античної, як і для багатьох інших традиційних культур, найбільш цінними вважалися не діти, а дорослі, особливо чоловіки, наділені в полісі виключними правами громадян. Однак емоції вносили свої корективи в соціальний устрій.