Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

Якщо церемонії прощання неможливо було завершити одразу на другий день після фізичної смерті, а це могло бути зумовлено надто великою кількістю учасників або перевезенням тіла на батьківщину, – то виникала потреба якимось чином призупинити фізичний розклад тіла, тобто зблизити смерть фізичну з ритуальною. Ця потреба звучить вже в Гомера. Тіла Патрокла і Гектора в «Іліаді» були дивом збережені нетлінними протягом 9 днів, тіло Ахілла – 17 днів, для звершення достойного поховання героїв. Саме боротьба з тлінням була причиною використання бальзамаріїв, які часто знаходять у могилах. У них тримали спеціальні речовини («дорогі масла» в Гомера). Можливо, саме через прагнення призупинити тління вибір падав на обряд тілоспалення, для продовження ритуалів уже над кремованими рештками.

Помпезні поховальні церемонії були способом демонстрації величі та влади в античному суспільстві, що відображається в законах Солона, які обмежували розкіш приватних поховань. Дієвість цих обмежень відбилася і на зменшенні в Аттиці відсотка кремацій з середини VI ст. до н. е., в часи Солона. У Спарті контроль за почестями в похованні громадян різного статусу (басилевсів, загиблих у бою воїнів) був більш детальний.

Тож поховані способом тілоспалення могли дійсно належати до багатих верств населення. Тілопокладення відповідало обставинам, коли поховання можливо або необхідно було здійснити одразу після фізичної смерті, тобто коли була невелика кількість родичів-задіяних у церемоніях прощання з небіжчиком, або коли ситуація змушувала скоротити до мінімуму розмах і тривалість поховальних ритуалів. Це стосувалося, зокрема, загиблих у бойових діях. У такому випадку в поховання могли навіть не класти супровідних речей. У найдавніших некрополі Херсонеса та інших міст Таврики переважна більшість поховань – тілопокладення. Тобто приватні поховання представників еліти здійснювалися з такою ж простотою церемонією, що й кожного громадянина. За елліністичного періоду, часу розквіту поліса, поховання представників суспільної верхівки відбувалося з дотриманням або й ускладненням усіх деталей церемонії, пов’язаної з культом предків. Адже саме походження часто слугувало обґрунтуванням високого соціального статусу окремих громадян.

Співіснування кремації та тілопокладення пов’язують із соціальною нерівністю. Та сама причина збільшення в елліністичному періоді кількості речей в могилах, а також покращення їхньої якості. Загалом, інвентар могил в Херсонесі, Ольвії та Тірі порівняно бідний, адже соціальна та майнова диференціація громадян була слабка. Ознаки зміни у побуті, поява розкоші стосується часу з ІІІ–ІІ ст. до н. е. Інша справа – поховальні комплекси Боспору. Однорідні могильники його хори не порівняти з могилами знаті.

Саме в могилах з кремаціями зафіксовано коштовні прикраси, та й розташування деяких із них свідчить про високий статус похованих. Двадцять відсотків кремацій в херсонеському некрополі за елліністичного періоду відповідає кількості осіб, належних до найвищого прошарку суспільства, як і сім відсотків за перших століть нашої ери, зважаючи на релігійні пошуки, передусім, серед верхівки тогочасного суспільства. В Елладі за класичного періоду кремацій більше, а за елліністичного кількість їх скорочується, тоді як сам обряд ніяк не вдосконалюється.

Порівняно прості були і більшість надгробків. Вартість їх була доволі високою, тому до елліністичного періоду найчастіше їх виготовляли з вапняку, мармур використовували тільки як невеликі вставки. З ІІІ ст. до н. е. більш інтенсивно використовуються мармурові стели. Тобто їх почали замовляти ширші верстви населення.

Саме тоді зростає кількість антропоморфних надгробків у вигляді голови і плечей. На Боспорі, в Ольвії та в Херсонесі вони відомі протягом усієї античності. Далекий від високохудожнього вигляд антропоморфів не означає, що їх ставили на могилах не греки. Усі деталі надгробка малювалися фарбою – портрет, символи соціальної, гендерної належності, можливо, й підписи. Антропоморфні надгробки залишаються в контексті античної, а не «варварської» поховальної практики. Їхні аналоги можна знайти далеко на захід від скіфів чи синдів, на території сучасної Іспанії та Португалії. Такі стели у вигляді плити у формі голови і плечей були образом померлого, можливо, мали апотропеїчне, захисне значення. Оформлення стел і антропоморфних надгробків мало свої відмінності, залежно від періоду, а також вікових і статевих відмінностей.