Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

Саме ця грецька версія легенди пояснює зображення, присутні на статусних речах із поховань скіфської еліти. Так, на воронізькому та куль-обському кубках, показано сюжет, який вважають утіленням міфу про спроби синів Геракла натягнути лука 25 25 Див. «Золото Скіфії», с. 169. .

Завдяки грецьким писемним джерелам дійшли до нас і свідчення про скіфську релігію. Зокрема ми знаємо імена їх богів, хоча й не виключено, що збереглися вони у зміненому еллінським сприйняттям та мовою варіанті.

Так, Геродот перелічує богів, що їх шанують скіфи, та описує їхні функції: «…Богів вони шанують лише таких: найбільш за всіх – Гестію, потім Зевса і Гею, яку вважають за дружину Зевса. Після цих – Аполлона, Афродіту Уранію, Геракла і Арея. Цих богів шанують усі скіфи, а ті, що називають їх царськими скіфами, приносять жертви ще й Посейдонові. Скіфською мовою Гестія називається Табіті, Зевс, дуже правильно на мою думку, називається Папай, Гея називається Апі, Аполлон – Ойтосір, Афродіта Уранія – Аргімпаса, а Посейдон – Тагімасад. Статуй, жертовників і храмів вони за звичаєм не споруджують, за винятком Арея: для нього вони це роблять» (Herod, IV, 59).

Як бачимо, імена шістьох скіфських богів дійшли до грецького історика: Табіті, Папай, Апі, Ойтосир, Аргімпаса та Тагімасад. Геракла у цьому пасажі не названо Таргітаєм. І загалом створюється враження, що історик не бачив зв’язку між цими міфологічними персонажами. Що ж до імені бога війни, воно з якихось причин лишилось невідомим еллінам.

Питанню релігійних уявлень присвячений окремий корпус літератури. Плідно у цій галузі працювали М. І. Ростовцев, С. О. Жебєлєв, В. І. Абаєв, Б. М. Граков, М. І. Артамонов, Д. С. Раєвський, М. В. Скрижинська, С. С. Бессонова, Г. В. Вертієнко та ін.

Зацікавила дослідників кількість богів, що вшановувалися всіма скіфами – семеро. Така кількість божеств властива для індоіранських та індоєвропейських релігій. Існувало семибожжя і у споріднених зі скіфами подібністю мови алан, що проживали тут у пізніший час. Ця ж традиція була продовжена нащадками алан – осетинами (єдиним народом, у якого збереглася дуже змінена з часом скіфо-сарматська мова 26 26 Скіфи не мали власної писемності, отже, і їхня мова до нас не дійшла. На основі згадок певних імен та скіфських слів у писемних джерелах інших народів, відомо, що ці номади говорили мовою східно-іранської гілки індоіранської мови індоєвропейської мовної родини. ).

Розглянемо напрацювання дослідників у контексті опису кожного окремого бога у тій послідовності, у якій їх згадано Геродотом.

Частина дослідників вважає саме цю богиню верховним божеством скіфів. Її ім’я співвідносять із давньоіранським словом tapayati , що означає та, що зігріває. Це певним чином доповнює порівняння Табіті з давньогрецькою Гестією (богинею домашнього вогнища). Д. С. Раєвський наполягав на трактуванні її як божества вогню, зокрема жертовного та небесного. Через уживання Геродотом терміна «цариця» відносно до Табіті, було запропоновано вважати її «дружиною царя», через шлюб з якою душа померлого правителя долучалась до світу богів. На думку більшості скіфологів, саме такий священний шлюб показано на серії золотих аплікацій одягу та на довгій пластині головного убору з кургану біля с. Сахнівка 27 27 Див. «Поховальні звичаї скіфів», с. 122. .

Цього бога Геродот ототожнює з еллінським Зевсом (якого також могли називати батьком / папою). Ім’я Папай відоме для бога у фракійців і фрігійців. Вважається, що він був небесним божеством у скіфів. Щодо його зображень існує дискусія, так частина дослідників вбачає його образ на наверші з Лисої Гори та на окутті ритона з кургану Карагодеуашх. Проте Д. С. Раєвський, наприклад, бачить тут Таргітая. На його думку, не існує переконливих зображень Папая у скіфській культурі.

Цю богиню давньогрецький історик порівнює з еллінською Геєю. Це дало підстави для трактування Апі як божества землі. Через згадку про шлюбні стосунки між Папаєм та Апі, були пропозиції дослідників із прочитанням цього імені як ΄Απία – давньоіранське дитяче звертання «мати». Є й інший варіант перекладу: від іранського āpi , що означає вода. Саме цей варіант союзу неба та води є зрозумілішим у контексті генеалогічних легенд скіфів і виведення їхнього роду від божества ріки. Так, саме від союзу Папая (Зевса) та доньки Борисфена Апі (?) і з’явився прародитель скіфів – Таргітай.