Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

Особливу роль у житті кіммерійців у першій половині IX ст. до н. е. відіграло знайомство з населенням Центральної Європи, що відбилося на їхній матеріальній культурі. Так, спільною ознакою низки кіммерійських пам’яток того часу є столовий посуд із рисами, типовими для виробів Середньої Європи. Можливо, у степового населення така парадна кераміка з’явилася внаслідок обміну та змішаних шлюбів. Окрім цього, поступове зростання посушливості клімату, що мало місце у IX ст. до н. е., змусило окремі групи кіммерійців переселитися у райони, розташовані в зоні з позитивним балансом вологи, з-поміж яких була і Велика Угорська рівнина, близька за своїми ландшафтами до причорноморських степів. Це був такий собі природний коридор у західному напрямку. Збільшення кількості вершників у ранніх кочовиків означало, що мобільні, добре підготовлені та озброєні загони могли супроводжувати торгові експедиції та міграції. Унаслідок цього кочівницькі угруповання мали можливість «осідати» у багатих ресурсами місцях, заселених представниками інших племен. До речі, уперше подібне переселення зі степів Причорномор’я у Центральну Європу відбулося ще у першій половині ІІІ тис. до н. е. – за дві тисячі років до кіммерійців.

Нині на захід від Карпат знайдено понад 150 поховань, які можна пов’язати з кіммерійцями. Похоронний обряд і предмети матеріальної культури, знайдені у могильниках на Угорській рівнині та її околицях, подібні до типових для Центрального Передкавказзя і особливо Закубання. Просування кочовиків мало для місцевого населення сумні наслідки: лише у одному з районів Альфельда, за підрахунками місцевих археологів, тоді більш як сто поселень були занедбані, а цінності як скарби – заховані в землю. Цілком імовірно, східний Карпатський басейн слугував своєрідним плацдармом, з якого племена кіммерійців здійснювали походи і в інші регіони Центральної Європи.

Вторгнення кіммерійців привело до змін у житті місцевих племен. Так, у IX ст. до н. е. відбулася поступова заміна традиційного комплексу озброєння і спорядження коней кіммерійським. Виготовлене з бронзи захисне озброєння вояків і колісниці виявилося неефективним на противагу кіммерійським вершникам-лучникам із залізними мечами. Слід зазначити, що новий військовий комплекс не відразу поширився в Центральній Європі.

Заміна на престижне озброєння, а також перехід від традиційного важкого обладунку і предметів озброєння до більш легких відбулися спочатку у Східних Альпах і на Балканах, а потім уже і в Західних Альпах. Ці зміни відображали глибоку соціальну трансформацію у положенні військових вождів, які дедалі більше відходили від боїв у важкому озброєнні та охочіше демонстрували нові символи військової справи і сили – кинджал і пояс.

При цьому запозичення кіммерійського озброєння і вуздечки відбувалося як унаслідок мирних контактів із західною групою кіммерійців, які жили на Великій Угорській рівнині, так і внаслідок їхніх воєнних набігів. Про останні свідчать поховальні комплекси, що містять типові кіммерійські вироби та чисельні поселення зі слідами руйнувань і, відповідно, знахідками предметів озброєння кіммерійського типу на теренах Моравії та Нижньої Австрії, а також, певно, укріплені селища в Західній Угорщині та Південно-Східній Австрії.

Відбувся і зворотний процес засвоєння кочовиками здобутків центральноєвропейського населення. Так, саме у IX ст. до н. е. в степах між Кавказом і Дунаєм поширюються колісниці. Про це свідчать знахідки «колісничної» збруї для коней із західних областей України і Придністров’я.

Таким чином, цей період кіммерійської історії важливий тим, що у степах Північного Причорномор’я сформувався новий тип господарства – кочове скотарство, поширилася кіннота, колісниці, було встановлено тісні контакти з осілим населенням Північного Кавказу, лісостепової України та Центральної Європи.

Поступове погіршення природних умов викликало скорочення чисельності ранніх кочовиків у степах Північного Причорномор’я і зміну їхньої матеріальної культури. Частина населення могла кочувати у північних районах степів, межа яких відсунулася на край лісостепових районів. Так само, як і століття перед тим у Центральній Європі, кочовики наступають на довколишні райони з хліборобським населенням. Цим часом датують свідчення агресії степових кіммерійців та спустошені пожежами поселення, зокрема і укріплені, Середнього Подніпров’я і Дніпровського Лівобережжя. Утім, вторгнення кіммерійців до лісостепу – явище характерне не лише для Самаро-Орільського межиріччя і Дніпровського Правобережжя. Воно відзначено і в Середньому Подонні.