Джеффрі Арчер - Лише час підкаже

Жінка зайшла за реґенткою хору до захристя і відчула, як її ноги підкосилися, коли побачила преподобного Воттса, пана Голкомба та іще якогось чоловіка, які стояли там. Коли панна Мандей тихо причинила двері за нею, Мейзі нестримно затіпало.

Преподобний Воттс поклав руку їй на плече.

– Нема потреби так переживати, моя люба, – запевнив він. – Навпаки, сподіваюся, що ви визнаєте нас провісниками радісних новин, – додав він і запропонував їй присісти.

Мейзі опустилася у крісло, але її все одно не перестало сіпати. Щойно всі сіли, слово взяла панна Мандей.

– Ми хотіли поговорити з вами про Гаррі, пані Кліфтон, – почала вона.

Мейзі стиснула зуби: що міг той хлопчисько накоїти такого, щоб зібрати докупи трьох таких поважних людей?

– Не буду ходити навколо, – продовжила регентка. – Хормейстер із Святого Беди підходив до мене і запитав, чи не забажає Гаррі подати своє ім’я на їхню хорову стипендію.

– Але ж він дуже щасливий у церкві Святого Різдва, – розгубилася Мейзі. – Та й де та церква Святого Беди? Ніколи не чула про неї.

– Святого Беди – не церква, – пояснила панна Мандей. – Це хорова школа, яка готує кадри для церкви Святої Марії у Редкліфі, яку, як відомо, королева Елізабет описала як найкращий і найбагатший храм у всій країні.

– Чи доведеться йому змінити також і школу, як і церкву? – запитала Мейзі з недовірою.

– Спробуйте поглянути на це як на можливість, що може змінити все його життя, пані Кліфтон, – утрутився пан Голкомб, вперше озвавшись.

– Але ж як йому тягатися з тамтешніми тямущими хлопцями?

– Сумніваюся, що у школі Святого Беди є багато дітей, розумніших за Гаррі, – зауважив пан Голкомб. – Адже він найметкіший хлопчина з усіх, кого я будь-коли навчав. Хоча буває, що хтось із хлопчиків випадково й потрапляє до ґімназії, однак жодному з наших учнів зроду не пропонували вступити до школи Святого Беди.

– Є і ще щось, що вам потрібно знати, перш ніж прийняти рішення, – додав преподобний Воттс.

Мейзі стривожилася ще більше.

– Гаррі доведеться поїхати з дому на весь термін навчання, адже Святий Беда – інтернат.

– Тоді про це й мови бути не може, – виснувала Мейзі. – Я не можу собі цього дозволити.

– Це не стане проблемою, – заперечила панна Мандей. – Якщо Гаррі запропонують стипендію, школа не лише відмовиться від будь-яких грошових внесків, але й виплачуватиме йому стипендію десять фунтів на триместр.

– А хіба це не одна з тих шкіл, де батьки носять костюми та краватки, а матері не працюють? – запитала Мейзі.

– Іще й не таке, – видихнула панна Мандей, намагаючись пролити більше світла на тему. – Викладачі там носять довгі чорні хламиди й квадратні шапки на головах.

– І все ж, – наполягав преподобний Воттс, – принаймні Гаррі там не лупцюватимуть паском. Учителі Святого Беди набагато педагогічніші. Вони використовують для цього ціпки.

Не засміялася лише Мейзі.

– А якщо він не захоче піти з дому? – запитала вона. – Він уже звик до Меррівудської початкової школи і не захоче відмовлятися від місця старшого хориста у церкві Святого Різдва.

– Маю зізнатися, що моя втрата буде навіть більшою, ніж його, – зітхнула панна Мандей. – Але я впевнена, що наш Господь не захоче, щоб я стала на шляху такої обдарованої дитини винятково через свої власні егоїстичні бажання, – додала вона тихо.

– Навіть якщо я погоджуся, – сказала Мейзі, викладаючи свою останню карту, – це не означає, що й Гаррі на це пристане.

– Минулого тижня я спілкувався з хлопцем, – зізнався пан Голкомб. – Звісно, він боїться такого виклику, і якщо пригадаю достеменно слова, то він сказав: «Я хотів би туди піти, сер, але лише в тому разі, якщо ви вважаєте мене гідним». – Окрім цього, – додав учитель іще до того, як Мейзі змогла щось сказати, – він дав зрозуміти, що навіть не розглядатиме цю ідею, якщо не погодиться його мати.

Гаррі водночас був сповнений жаху і захвату від думки про вступний іспит, але так само був стурбований і тим, що може провалитися й дозволити розчаруватися стільком людям, які прагнули його успіху за межами дому.

Упродовж наступного триместру він не пропустив жодного уроку в Меррівуді, а коли повертався додому ввечері, то йшов прямо до спальні, яку ділив із дядьком Стеном, і там при світлі свічки годинами студіював предмети, про які раніше навіть не здогадувався, що вони існують. Траплялися навіть випадки, коли мати знаходила Гаррі, який заснув на підлозі, а розгорнуті книжки були розкидані навколо.