Аліна Максакова - Пантеон Cвободи. Книга друга. Розквіт імперії

А покарання те було – розстріл…

Багато хто через такі радикальні дії звинувачував Бонапарта в надмірній жорсткості і управлінській недосвідченості. Один з тих кабінетних щурів, які зазвичай бояться зайвий раз пискнути, колись осмілився дозволити собі зауваження: «Довічний Консул, очевидно, не помічає відмінностей між капральською формою одягу і вбранням глави держави! Ми не можемо собі дозволити уподібнюватися солдатам, сиплючи кулями направо і наліво!».

Але, втім, незважаючи на несхвалення і критику, Наполеон все ж домігся поставленої мети: після півроку його правління, свавілля шуанів [3] Шуани (фр. Chouannerie) – повсталі проти республіканського режиму селяни, прихильні королеві Людовикові XVI стараннями їх проводиря, Жана Коттро. і роялістів було повністю усунено.

Таким чином, беззаконня, що колись здавалося нам нездоланим, було стерте з лиця землі за лічені декади. Розкрадання і грабежі, з якими Франція відчайдушно боролася сотні років, були присічені всього одним розпорядженням. Таким чином, Перший консул твердою рукою усунув паразитуючу вікову хворобу нашої Батьківщини.

Вкотре вже його ціль, виправдала засоби, до яких він вдавався на шляху до неї…

Будинок, який віддають в руки новому господарю, миттєво перетворюється на його новий лад.

У нашому випадку, будинком була Франція, а Бонапарт – новим господарем. Причому, він діяв в цьому будинку так, що суспільство – малі і великі жителі цієї велетенської обителі – з часом досить чітко поділилося на два табори. У першому були громадяни, котрі абсолютно підтримували його політику проведення економічних і судових реформ, в другому – меншість, яких не було видно через величезні маси прихильників пануючого режиму.

Перший Консул переконав своїми діями ворогів французької нації, як зовнішніх, так і внутрішніх, забезпечив порядок і справедливість, одягнув державу в величну мантію слави і зробив її справді однією з найбільш впливових країн світу…

Але в той же час Наполеон готувався найближчим часом позбавити цю державу статусу Республіки, проголосивши себе монархом…

Я розумів, що подібний розвиток подій є логічний… Адже я знав цю людину! Я знав цього нестримного, геніального корсиканця, нездатного зносити ніякі обмеження, ніякі накази, ніяки команди!

Але я досі не вірив у те, що відбувається…

О, воно ж було неможливе!

Хіба міг він, у минулому такий же затятий ліберал, яким були усі ми, нині бажати диктатури? Хіба міг він, колись переконаний республіканець, зараз перекреслити написану ним же Конституцію? Хіба міг Напуліоне Боунапарте, безхитрісний, як мені тоді здавалось, хотіти накласти на себе корону?

При цьому, корону імперську, корону Карла Великого!..

Одна тільки думка про це примушує моє серце завмирати..

Я – відданий друг Наполеона, його ад’ютант, його сподвижник. Я присягався йому у вірності, чесно дивлячись в очі… І менше за все хотів би порушити цю клятву!.. Проте, підтримавши вступ цієї людини на престол, чи не стану я зрадником? Зрадником власних переконань, за які мені доводилося вбивати і через які я зазнав втрати? Зрадником Революції, одним із творців якої був я сам?

Душа рветься на шматки, варто лише згадати…

Але, з іншого боку… Боунапарт не узурпував владу – її жезл вручений йому народним плебісцитом. А що таке Революція, як не всенародна воля? Та ж воля, завдяки якій Франція тепер обрала шлях монократії!

У грудях болісно вкололо, сильніше, ніж зазвичай…

Я чітко зрозумів, що стою на тому ж роздоріжжі, перед яким опинився тоді, в 89-му… У той страшний рік мені належало зробити вибір між королем і Конвентом; тепер переді мною настає вибір між Конвентом, що відійшов у минуле, вичерпавши самого себе, і народжуваним імперським вогником…

Що ж, я вирішив! Я приймаю рішення залишитися з Наполеоном заради себе і заради нього, але, в першу чергу, заради моєї милої Франції, заради її життя та процвітання, заради її дітей!

Жереб кинуто…

Тож нехай майбутні покоління не звинуватять мене у такому виборі, а теперішні – приймуть до своїх вогнищ! Vive la France!

Єдиний вірний спосіб упорядкувати думки – залишитися з ними наодинці.

Втім, якщо людина вдається до цього в невмінні контролювати себе як слід, вона ризикує бути поглинена своїми ж ідеями. У такому разі, думки не будуть їй помічниками, а стануть злим супротивником, важко тлумачась в її голові…