Таня П’янкова - Чужі гріхи

Здесь есть возможность читать онлайн «Таня П’янкова - Чужі гріхи» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2020, ISBN: 2020, Жанр: foreign_contemporary, Ужасы и Мистика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Чужі гріхи: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Чужі гріхи»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Перед самим Великоднем на полі трагічно гине вагітна Гапія, залишаючи після себе велику таємницю свого серця. Її убита горем мати Юстина робить дві ляльки для залицяльників доньки, щоб покарати одного з них – того, котрий Гапію занапастив. Ніхто, крім недоріки-Якова, не знає, що через дивні дарунки життя обох братів починають летіти шкереберть. Одного дня в дім Якова потрапляє дружина Петра, Оксана, і розповідає підслухану правду про те, як завинили перед Гапією її чоловік Петро та його брат Михайло. І тоді Яків викрадає одну із заклятих ляльок і наважується на непросту розмову з Юстиною. Усього сорок днів прокляття має силу, бо лише сорок днів ходить душа світом, перед тим як відлетіти у вічний вирій. Чи вистачить цього часу живим, щоб розплутати клубок спогадів, дивних збігів, таємниць і розірвати прокляття заговорених ляльок? Чи спокутує кожен із них свої та чужі гріхи?
[b]Містить нецензурну лайку![/b]

Чужі гріхи — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Чужі гріхи», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

…Тільки відвернулася від Гапії… Тільки почала йти… Лише кількома десятками кроків поле зміряла…

А дійти вже не дійшла.

Вчула, як небом гаратнуло, трусонуло, лупнуло. Долетів до неї саджанець вишні і слабенько хльоснув по плечах. Гарячою глиною обліпило-обпекло хустку. Остовпіла. Змаліла. Заніміла. Вклякла. Впала. Звалилася замертво. Провалилася в густу темінь. Щезла для світу, для неба, для людей. Не виринала. Не існувала. Не виділа. Не відчувала. Не дихала…

* * *

У дворі старших Патиків безбожно-смачно пахло димом від ялівцю і свіжою буджениною. Петро начиняв кишки на широкому дубовому столі і час від часу позирав на м’ясо під задимленою мішковиною. Аж облизувався, уявляючи на тарелях тонко накраяні шинку, сальцисон, тонкі масні ковбаси…

«Таке добре м’ясиво лишень на Великдень, – думав собі, – після довгої зими, після суворого говіння. Ади, хоч шо там, а навіть на Різдво не так смакує».

По правді, то Петро, коли жив коло тата, ніколи не постив. А відколи одружився з Оксаною, то почалося: і то не їж, і за тото забудься, і то гріх, і від того у пеклі згориш. Ше на початкáх пручався, а далі звик, набридло йому, що жінка на нього цілий піст кривим вовком дивиться, – сумирно перейшов на пісну бульбу з капустою, та й нічого, на добро йому пішло. Пару кіл зігнав – ніби й не бувало. Мріяв зараз про кусень будженої солонини з перцем та про пахучу кишку, розігріту на пательні, таку, щоби аж дух від неї на пів вулиці…

Оксана поралася коло хати – мила якраз величезну діжку від квасної капусти. Діжку ту спорожнили давно, а руки господині до неї лишень зараз дійшли. Добре вимити ніяк не вдавалося. Оксана, хоч і висока була, а не могла дістати дна.

– І нáшо тілько було квасити? – гойкала до Петра на город. – Півбочки свині поїли! І капусту, і яблика ваші! Я доки зара повимиваю, то мені жаба цицьки даст.

Петро не зважав на жінку. Мовчки начиняв свинячі кишки дрібонько перемеленим м’ясом, блаженно вдихав дим… «Файна година, жінко, а нема з ким полаятись», – подумки кепкував з дружини, а вголос лащився:

– Ліпше сварлива жінка, єґ дурна.

– Е, говори до него, а воно німец. Нічо не чує! – далі правила своє Оксана, вкотре зливаючи з діжки воду під парканець. – Йой, – випросталась, – накрутила-м-сі нинька, ги муха в окропі, аж ми очі на чоло лізут! – Вкотре Оксана понюхала діжку, переконалася, що вимила чисто, вдоволено перевела дух і, здавалося, трохи заспокоїлась. Всілася на східці ґанку, відпочивала. Згадувала, як восени Петро з Фецем капусту їй фірою привезли.

– На, Оксано, роботу маєш! – Петро зачав капустяні голови під сходи носити. – Бочка далеко? – спитався.

– Нáшо тілько капусти накупили-с-те? – Вона дивилася на фіру, і шляк її потихеньку трафляв.

– Їсти, – коротко відказав Петро і продовжував носити. – Давай, помагай вітцеві.

Оксана невдоволено почала готувати миски, застелила стіл під хатою. Тим часом Фецьо вже тягнув з комори на двір велику, аж чорну вже від старості шатківницю й готувався капусту їм квасити.

До капусти щорік натирав багацько яблук, моркви, давав пахучого кмину і листя хрону. Між капустою складав ціленькі яблука у кілька шарів. Зимою вони з Петром закусювали ними горівку.

– Слухай, Оксано, – Фецьо, накладаючи діжку, раптом захвилювався і лишив роботу, – а ти на дно камінь поклала?

– Котрий?

– Та той, шо і все! – не відповів – гаркнув чогось свекор і вовком завірився на невістку.

– Нє, – Оксана насупилася. – Забула я про камінь. А без него раз сі не обійдемо? – спиталася і зразу прикусила язика. – Випало ми з голови…

– Ото кара з жінков! Ґаздиня на цілу сраку! – Фецьо розгнівався остаточно. – Робит, ги на мальвáрок! – плювався, аж Оксана знітилась.

– А шо, тату, без кременя не то? – втрутився у їхню сварку Петро, аби заступитися за Оксану.

– Ади, талапає язиком! – старий розвернувся зі злістю до сина. – Обоє ви з нев на їдно копито! Мій тато кремінь клав, і дідо мій тоже. І роблят тото всі від почєтку світа! Онде покисне вам цего року капуста, то будете знати, єґ ніц не мати памніти. Ше не їдні портки всрете, доки робити сі научите!

– Та вже, шо є, то є… – Петро несміливо зазирнув у бочку, заповнену капустою більше, ніж на половину. – Вібирати назад не будем… Може, сі обійде?

Оксана дивилася на вимиту порожню діжку і думала, шо такóй перекисла капуста посеред зими. Засмерділася так, шо в погребі дихнути було не мож, свині їсти не хотіли. А все через то, шо кремінь на дно покласти забули…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Чужі гріхи»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Чужі гріхи» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Чужі гріхи»

Обсуждение, отзывы о книге «Чужі гріхи» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x