Михайло Іллєнко - Толока. Краєвид з вікна хати

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

У літературі назва «Захалявна книжечка» вживається для означення книжечок- збірників творів Шевченка. Один з віршів «Захалявної книжечки» написаний 1848 року під час перебування поета на острові Кос-Арал. Відоме видання віршів Тараса Шевченка «Мала книжка» за форматом дуже схоже на кишеньковий молитовник. Зберігання книжки за іконою і зачитування з неї вірша Шевченка «Молитва» ототожнює рядки Шевченка з Богоданим текстом (Біблійний мотив).

КАТЕРИНА розгортає «Захалявну книжку», але читає, не підглядаючи в текст – напам’ять. КАТЕРИНА звертається до ікони Божої Матері.

КАТЕРИНА

У кімнаті порожньо. Лише ліжко і стілець. Звучать слова віршу Тараса Шевченка «Молитва». Ніч. Собака ЛАТКА не заважає КАТЕРИНІ, не порушує тишу.

КАТЕРИНА

З ікони на КАТЕРИНУ і ЛАТКУ дивиться Божа Матір з немовлям.

КАТЕРИНА

Нічний степ стереже кам’яний скіфський воїн. Гурт жінок і дівчат стережуть собаками, наче отару або табун.

Охоронці чекають команди від двох вершників, які у світлі вогнищ вибирають собі на втіху пару красунь з трьох десятків бранок. Охорона батогами підіймає отару. Жінки та дівчата не відривають поглядів від вершників. Жінки ховають дівчат, але марно. Вершники кружляють навколо отари, вибираючи собі здобич.

КАЙСАК-БАБАЙ нарешті вказує на одну з дівчат. У відповідь на опір охоронець заспокоює дівча шкіряним ногаєм, а разом нею – і старшу жінку, яка не віддає доньку охоронцям. КАЙСАК-БАБАЙ перекидає дівча через гриву коня, заламує руки.

Другий вершник тим часом вже «хрестить» арканом іншу неслухнянку – КАТЕРИНУ.

КАЙСАК-БАБАЙ сміється і розвертає коня. Він зникає в темряві разом із бранкою.

Другий вершник, накинувши зашморг на шию КАТЕРИНИ, тягне її з кола, окресленого вогнищами, у ніч.

КАТЕРИНА задихається – вершник не послабляє аркана, щоби дівчина не могла розпустити зашморг. КАТЕРИНА рветься на волю – у ніч, у степ. Зашморг тягне її слідом за вершником. Вершнику добре знайома ця весела гра – приборкати дике перелякане лоша, яке ледь тримається на ногах. Лише КАТЕРИНА падає на землю, зашморг підіймає її на ноги. Вершник сміється – то попускає аркан, то натягує його.

На якусь мить зашморг послаблює свій тиск. КАТЕРИНА кидається за кущ. Їй вдається заплутати аркан в колючих гілках. Вершник повертається. Слухняний кінь долає останні кроки до КАТЕРИНИ.

Вершник бачить дівчину крізь листя і лише тоді помічає, що це не дівчина, а хлопець.

Але пізно – у місячному сяйві блимає лезо коси, прошивши вершника наскрізь…

Гупає в траву мертвечина, і знову тихо в степу…

ВАСИЛЬ

Не вірить КАТЕРИНА, але відгукається шепотом на шепіт:

КАТЕРИНА

ВАСИЛЬ

КАТЕРИНА

Нарешті знаходять один одного в темряві, кидаються в обійми.

На світанку КАЙСАК-БАБАЙ допомагає мертвому рушити в далеку подорож.

КАЙСАК-БАБАЙ сидить поруч із мертвим край могили. Покійник обгорнутий саваном.

Поруч КАЙСАК-БАБАЯ ШАМАН, перед яким зі землі стирчить коса.

По той бік ями рухається череда дівчат, якою керують двоє вершників та кілька охоронців. На одній з дівчат у вишиванці КАЙСАК-БАБАЙ зупиняє чергу, вказує ятаганом на дівчину.

Охоронці тягнуть дівчину до ШАМАНА, який безжалісно перевіряє, чи не була вона вже чиєюсь? Чи буде покійник першим у неї?

«Наречений» може не хвилюватися: незаймана – кивком підтверджує ШАМАН.

Дві пари рук приймають «наречену» в ямі. ШАМАН передає в яму ніж. КАЙСАК-БАБАЙ дивиться, чи все в ямі відбувається як слід, мовчки скеровує дії скупими жестами.

ШАМАН приймає з ями скривавлений ніж і вишитий хрестом, відірваний від вишиванки з «м’ясом», комір.

ШАМАН прив’язує до держака коси скривавлений комір.

Тепер черга «нареченого» – лягти в холодне ліжко. Дві пари рук приймають його мертве тіло. Земля ховає «молодих» від зайвих поглядів.