Василь і Катерина навіть налякатися не встигають. Вони здивовані.
В руках у КАТЕРИНИ глечик, на долоні у ВАСИЛЯ – стіл.
Стоять ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ де стояли, а ХАТИ вже немає.
День. Прокидається пісня – жіночим голосом.
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС
Чорні очка, чорні очка, як терен…
Заюрбилася толока вдруге.
ГОЛОСИ
Чорні очка, як терен, як терен, як терен,
Коли ми ся поберем-поберем?
Великий плетений кошик підсувається під хвіст теляті. Чекають не довго. Теля ляпає в кошик з-під хвоста. Двоє чоловіків додають наляпане до замісу толоки.
ЧОЛОВІК
Підходьте на толоку!
Двічі запрошувати не доводиться. Дорослі й молодь починають свій звичний танець у глині.
Діти починають свою власну толоку: придивляючись до того, як робиться «доросла» ХАТА, вони невміло беруться і до своєї – «дитячої» ХАТИНКИ: хтось ставить кутові опори з гілочок, хтось заплітає стіни лозою, хтось підіймає крокви, перев’язує їх жердинами…
Дитяча ХАТКА виходить кривенька, незграбна. Діти продовжують, поспішаючи за дорослими. Хтось в’яже солому для стріхи, хтось закидає стіни глиною – добре, що поруч, як зразок, товчеться справжня толока… Ось вже видно і кінець «дитячої» толоки – кривенька ХАТИНКА для собаки ЛАТКИ.
Обдивилися діти, а доросла ХАТА вже стоїть там, де й стояла. Стоїть друга ХАТА у два віконця для Василя і Катерини на тому ж місці, де стояла перша, наче й не відлучалася.
Дитяча ХАТКА також має свого хазяїна: зсередини виглядає ЛАТКА.
Вечір. І знову вертеп! Знають артисти: де толока – там і вечеря. Або сніданок. Відкриваються ставні верхнього поверху вертепу – у двох віконцях з’являються ГОЛОТА і ГОЛОДАНЬ.
ГОЛОТА
Один каже: «Брате, якби я багатий,
То оддав би все золото
Оцій Катерині за одну годину».
Другий каже: «Друже…
На нижньому поверсі вертепу – дерев’яна КАТЕРИНА. Сама в ХАТІ. Геть гола – а хто ж вдягненою купається? Під кожним віконцем – нахаба козак з дерев’яними безсоромними очима. Мабуть, в артистів позичили.
ГОЛОДАНЬ
Другий каже: «Друже, Якби я був дужий,
То оддав би я всю силу
За одну годину оцій Катерині».
Хлопцям та дівчатам вистава до вподоби. Батькам – не дуже.
ГОЛОСИ У НАТОВПІ
Але дивиться Оксана, дивиться Надійка, Уляна, Маруся…
ГОЛОТА
Третій каже: «Діти, нема того в світі,
Чого б мені не зробити
Для цієї Катерини за одну годину».
А до вертепу вже суне обурений ЧЕНЕЦЬ-чорнорясник. Артисти поспіхом закривають ставні вертепу, а декорацію першого поверху прибрати не встигають. Поки ЧЕНЕЦЬ суне крізь натовп до джерала розпусти, і глядачам перепадає. Очі ЧЕНЦЯ горять вогнем – негайно припинити сороміцьке дійство!
Гуркоче грім – на небі, здається, теж гніваються.
Удар чернечим костуром в іграшкову ХАТИНКУ збігається з ударом справжньої блискавки у справжню ХАТУ. ЧЕНЕЦЬ аж присідає – лякається. Не кажучи вже про решту присутніх.
На місці нової ХАТИ – вогняний стовп. Полум’я охоплює вишню з іграшковим хутором.
Ніч. Але знову, наче й не припинялася, товчеться толока…
Поруч – згарище. Язики полум’я ліниво облизують рештки ХАТИ, висвітлюють сусідів, що товчуть і передають один одному глину. На плечі одного з сусідів спить дитина.
ГОЛОС
Чорні очка, чорні очка, як терен.
Коли ми ся поберем…
Ранком поруч зі згарищем стоїть нова ХАТА. Стоїть як і стояла, під двома пагорбами.
Артисти лялькового театру лагодять свою декорацію. Діти доліплюють свою іграшкову ХАТУ для вертепу. Вони встановлюють ХАТИНКУ на сцені іграшкового театру. Артисти вкотре згадують завчений текст.
ГОЛОТА
ГОЛОДАНЬ
Читать дальше