Лоран Гунель - Філософ, якому бракувало мудрості

Нарешті Кракус знайшов нове місце. Чоловіки вирушили досліджувати околиці. Знову чекати. Усівшись на торбу, Сандро втупився поглядом у рослини, та в нього з’явилося дивне відчуття, наче невидимий ворог стежить за ним. Рясне листя правило за завісу, здатну ховати іншу реальність, що контрастувала із позірним спокоєм. Сандро заплющив очі, намагаючись розслабитися. Слід мислити раціонально. Не варто писати в голові сценарії.

– Осине гніздо!

І знову команді довелося гуртуватися і вирушати в путь. Сандро змусив себе закинути на плечі ненависну торбу, мов каторжник, що тягне на собі каміння.

Четверта спроба виявилася вдалою, і чоловіки заходилися викорчовувати дрібні паростки, розчищуючи місце для табору.

– Це, щоб запобігти нападам комах або змії, – пояснив Кракус клієнтові.

Тоді вони натягнули гамаки між деревами і в метрі над кожним горизонтально закріпили мотузки, на які почепили брезенти, що звисали по обидва боки гамаків. До чотирьох країв тканини прикріпили довгі мотузочки, які зафіксували на землі за допомогою металевих кілочків.

– У такий спосіб обмежуємо кількість тварюк, які будуть на нас падати, та й принагідно захищаємося від дощу.

Ґоді обійшов споруди, тримаючи в руці якісну піну для гоління. Напшикав піну на кожну із мотузок, якими гамаки трималися на деревах, – прикрасив вузли білим кремом.

– Ґоді винайшов цей спосіб, – гордо пояснив Кракус Сандро, – щоб під час сну на нас не нападали мурахи. Тварюки зжеруть вас, перш ніж устигнете спустити ноги на землю.

Марко й Альфонсо поприносили хмизу і поскладали на купу для вогнища.

За кілька хвилин без попереджень настала ніч, а температура різко знизилася. На зміну сутінкам прийшла холодна й глибока темрява. Гігантські рослини стали невидимими, але здавалися присутніми, живими. Сандро відчував, наче вони ростуть, продовжуючи в темряві невтомну боротьбу за територію. Бентежний ліс робився страхітливим.

Розпалили ватру. Полинули пахощі вологої деревини, що палала вночі. З’явився дим і почулося потріскування багаття. Утома навалилася на Сандро. Він змусив себе з’їсти військовий пайок – в’язку, концентровану масу невизначеного смаку, настільки густу, що застрягала в горлянці за кожною спробою проковтнути. Потрібно було пити воду великими ковтками, щоб проштовхнути їдло всередину й не задихнутися.

– Завтра спробуємо приготувати справжню їжу. Сьогодні вже запізно, – мовив Кракус, виправдовуючись.

Марко й Альфонсо заходилися розповідати непристойні анекдоти, а за ними підхопив і шеф. Ґоді сидів на віддалі в кількох кроках від них. Сандро занурився у внутрішній світ. Думав про Нью-Йорк. Нічні повернення на Мангеттен поромом зі Стейтен-Айленду, де цілий день валявся на пляжі. Блискуче й заспокійливе сяйво вогнів. Чітко розмежовані вулиці й проспекти. Вечері у Wallsé або штрудель із лососем, кращий, ніж деінде в Австрії. Келих вина North Fork , що потягуєш у Back Forty , зіпершись на барну стійку зі старого дерева… Недільні бранчі у Moody’s : апельсинові фреші, аромат мафінів щойно з печі, пенкейків із кленовим сиропом і паруючого чаю «Дарджилінг»; піаніст машинально перебирає пальцями по клавішах, награючи мелодію Ерролла Ґарнера і думаючи про своє. Нью-Йорк видавався таким далеким… І філософські бесіди з колегами – що збагачують інтелектуально та захоплюють духовно…

Плин думок неминуче вів до Тіффані. Пристрасні розмови з нею, миті єднання, любові, ніжності. Тіффані…

Меланхолія переросла в смуток, й очі Сандро почали наповнюватися слізьми. Він силкувався їх стримати, тимчасом як усередині наростало інше почуття – сильніше й настирливіше. Віднедавна воно стало добре знайомим, адже заполоняло Сандро регулярно протягом року і заволоділо його життям, – злість, ненависть, жага помсти. Невідступна, нав’язлива жага, що стискала єство й вимагала діяти, сповнюючи завзяттям.

«Ця мандрівка – хресна хода», – казав собі Сандро, та він дійде до кінця, нехай навіть приречений валятися мертвим із роззявленим ротом у калюжі з багном, де рояться змії. Він ніколи не здасться. Ніколи.

– Хочеш табаско? – запропонував Кракус. – Сандро? Гей, Сандро?

Сандро відмовився, хитнувши головою.

Очільник експедиції підвівся і сів навпроти Сандро. Ні-ні, невдала мить. Зжальтеся. Тільки не зараз – кумедні історії й барні філософствування. Тільки не це. Дайте спокій.

– Ну, розказуйте, – мовив Кракус, широко посміхаючись. – Чому ви захотіли відвідати це плем’я? Я ж досі нічого не знаю про ваш план.