Лоран Гунель - Філософ, якому бракувало мудрості

– У вас зачарований вигляд .

Жіночий насмішкуватий голос.

Сандро обернувся й побачив молоду жінку із плоті й крові, живу, вбрану. Вона дивилася йому просто в очі. У її очах він побачив душу гарнішу за найвитонченіші плечі, за найвишуканіші руки, за найм’якіші стегна…

– Не варто до неї наближатися, інакше надзюрить на вас із дерева, – мовив Кракус серйозним голосом. – Це квата, павукоподібна мавпа. До речі, можна на «ти»?

Сандро не відповів. Заплющив очі й повернувся у свій внутрішній світ – приємний і ледь уловимий, де почуття ллються, наче звуки арфи чи барви на картині. Він знову поринув у дивовижне минуле, якого вже ніколи не судилося пізнати, і дозволив манливій меланхолії огорнути себе…

– Вирушаймо! – раптом загорлав усім Кракус.

Човни нещадно колихалися на воді, поки чоловіки утрамбовували припаси і займали свої місця у двох човнах. Сандро жбурнув канапку за борт. За три секунди де й узялися риби, утворивши каламутну коловерть, і накинулися на смаколик, звучно хапаючи пащеками повітря, воду і хліб. За хвилю все зникло. Каламутна вода зробилася спокійною; лише брижі ще розходилися колами.

Мотори заревіли, і човни знову рушили річкою. В обличчя повіяло сильним вітром, і Сандро глибоко вдихнув.

Надвечір вони пришвартували два човни біля берега. Ступили на землю, але не віддалялися більше ніж на кілька метрів до того, як Марко ретельно перевірив місцевість. Підкріпилися дечим на борту човнів і, коли ніч принесла неочікувану свіжість, полягали спати в спальниках.

Нарешті зробилося спокійно, тихо, сонно. Сандро глибоко вдихнув і розслабився. Стійкі запахи у повітрі нагадували про близькість лісу.

Сандро довго не міг заснути: у спину тиснуло дно човна, легка хитавиця приємно заколисувала. Із розплющеними очима він милувався мільярдами зірок амазонського неба.

Відтоді як вони вирушили в путь на зорі, зустріли на річці лиш одне судно. Десь годині о дев’ятій, а після не було нікого. Цілоденна подорож річкою, і навкруги ані душі. Поступово просуваючись уперед річкою, Сандро занурювався дедалі глибше в серце лісу. Далеко від батьківщини, далеко від селищ, далеко від цивілізації… Складалося враження, наче він загубився і потрапив у нікуди – у не позначений на мапах забутий куточок світу; порослу густою рослинністю чорну діру, що поглинала телепнів, які насмілилися її потурбувати.

Сандро подумав про Тіффані. Звідки вона взяла сміливість проникнути в таке місце? Як міг журнал, на який вона працювала, дозволити своїй журналістці такий ризик?

Подорож тривала три дні. Три довгих дні, протягом яких щогодини, щохвилини Сандро здавалося, неначе він заглиблюється все далі в джунглі – ширші за океан.

Четвертого дня вранці Кракус повідомив клієнтові, що невдовзі вони зоставлять човни і рушать далі пішки, у глиб лісу. Сандро силкувався не зважати на острах, що починав наростати в ньому.

За добрих чверть години, сповільнившись, щоб екіпаж міг уважно обдивитися берег у пошуку ідеального місця, човни спинилися на вузькій мілині, порослій бамбуками. Чоловіки ступили на землю і повитягали човни з води, попередньо діставши звідти всі припаси. Човни заховали під листям і надійно прив’язали до товстого кореня. Альфонсо порозкладав каністри в наплічники.

– Човни ніхто не вкраде, – пояснив Кракус, – а от пальне – рідкісний товар.

Марко помахав тесаком із блискучим лезом завдовжки як його нога і пішов у наступ на бурхливу рослинність, прокладаючи шлях. Кракус нашкрябав позначку на мапі.

Навантажена під зав’язку експедиція поволі рушила вслід за Марко. Гаряче й вологе повітря перенасичувалося запахом свіжозрізаних бамбуків.

Сандро понад усе боявся втрапити головою у павутину, бо десь читав про гігантські павутини, натягнені вгорі серед рослин. Отож, навмисне йшов слідом за вищим Кракусом.

– Я вам не раджу там лишатися.

– Чому?

– У вервечці пішоходів змії завжди нападають на третього…

Сандро глитнув. Пропустив Альфонсо, що ніс на плечі рушницю, і розташувався четвертим. Ґоді замикав колону.

Просувалися повільно, дуже повільно, крізь бамбукову в’язницю із зеленими ґратами. Сандро пильно дивився під ноги, вистежуючи засідки рептилій. Добре, що придбав масивні берці з товстої шкіри. Найвищі з усіх наявних моделей. Якби не спека, охоче взув би болотні чоботи. Або скафандр.

Попереду Альфонсо регулярно сягав рукою в торбу й витягав звідти листя коки, що їх невтомно жував майже весь день.