Лоран Гунель - Філософ, якому бракувало мудрості

Кракус мусив зробити паузу, щоб заручитися підтримкою. Його голос тепер був упевненішим і розслабленішим.

– Маєте конкретну ідею, що їм заподіяти?

Сандро збентежено мовчав. Не міг збагнути несподіваного повороту подій. Він і в гадці не мав, що чоловіки, на яких він розраховував виключно як на провідників, могли допомогти в замисленій помсті. Звісно, це багато що спрощувало… Та чи справді він цього хотів? Ішлося про справу особисту. Зруйновано його життя… У глибині душі він відчував, що мусить діяти сам, узяти справи у свої руки, зробити те, що повинен. Він особисто мав заплатити ціну за те, що прагнув заподіяти тим дикунам, він прагнув…

Сандро знову відчув, як усередині наростає хвиля жахливої ненависті, що діймала його протягом року. Тамовану лють, що зводила його з розуму.

– Їх не дуже багато, – мовив Кракус. – Ми добре озброєні. Є кілька варіантів, як підійти до справи… Що скажете, хлопці?

Товариші багатозначно перезирнулися, але нічого не відповіли.

– Гей? – не вгавав Кракус. – Як вам ідея?

Нарешті Марко заговорив і невпевнено виклав своє бачення розправи. Далі висловився й Альфонсо, потім слово взяв Кракус, чиї пропозиції навіяли іншим нові ідеї. Розмова, що спершу не клеїлася, набирала обертів. Товариство стрімко розганялося, вигадуючи все нові жорстокості; кожний спирався на пропозиції інших, розробляючи дедалі мерзенніші плани. Колишніх найманців уже було не спинити. Вони заводили одне одного, змагаючись, у кого жорстокіші ідеї. Кракус тішився. А от Ґоді самітно сидів і мовчав. Із відсутнім виглядом чистив свій берц, не зважаючи на своїх побратимів, немов ті сперечалися про передбачувані результати футбольного матчу.

Було в цій сцені щось епічне, сюрреалістичне.

Слухаючи, як обговорюється зловісна схема, Сандро збагнув, що сам нічого детально не продумав. Не мав плану. Його проект помсти був як розмита фотографія. Він обмежився абстрактним баченням болю, що збирався заподіяти заради помсти, болю, що мав стати відповіддю на його власний біль. Абстрактний план, заснований на емоціях.

Пропоновані розправи, нехай і були одна страшніша за іншу, видавалися йому неспроможними завдати страждань, на які він сподівався. То мали бути страждання, подібні до пережитих ним. А не лише фізичний біль. Не лише збавенна смерть.

Кракус, вочевидь задоволений креативністю підсобників, обернувся до клієнта.

– То що думаєте про все це?

Нараз усі позамовкали і втупилися в Сандро. Тиша видалася йому не менш оглушливою за попередні бурхливі дискусії. В усьому лісі запала похмура атмосфера. Із пітьми на Сандро знову зиркало кілька пар очей. Сандро довго мовчав. Дим багаття розносив довкруж гострі пахощі деревного вугілля. Язики полум’я немов корчилися від болю, викривлюючи тіні навколо. Спітніле обличчя Сандро палало. У повітрі досі сновигали моторошні слова колишніх вояків, крутилися в голові Сандро, спалахуючи у закапелках його душі.

Його не квапили… Треба було щось сказати, порушити мовчанку.

– Ваші ідеї, – озвався він голосом, що йому самому видався далеким, неначе лунав іззовні. – Ваші ідеї були б для них занадто… легким… занадто швидким кінцем.

Марко й Альфонсо вирячили очі й спробували зустрітися поглядами з шефом.

– Я ж хочу, – вів далі Сандро, – зробити так, щоб вони були нещасними кожну годину, кожну хвилину, кожну секунду життя, до скону.

– Продовжуйте співати! Ми наближаємось.

Кракус дбайливо склав мапу в кишеню, а учасники експедиції тим часом затягнули звичні пісеньки.

– Дістало! Співаємо вже чотири дні. Скільки можна? – почав нарікати Марко.

Та все ж приєднався до інших. Кракус ніколи не поступався у цьому питанні. Річ у тім, що розташування поселень різноманітних диких племен ніхто не знав. Чужинці, що проникали на їхню територію, розцінювались як вороги. А от спів, що всюди вважається символом мирного візиту, уберігав від стріли в спину.

Кракус озирнувся. Клієнт тяжко плентався і виглядав розгубленим. «На ногах ще тримається, і то добре», – подумав очільник експедиції. Уміст торби Сандро розподілили по торбах інших учасників, хоча ті й поскреготали зубами. От уже два дні Сандро потерпав від дивної хвороби. Спочатку Ґоді підозрював малярію, потім лихоманку денґе. Та зрештою постановив, що ймовірніше причиною був стрес. Деякі мандрівники не витримують замкненого простору в джунглях, укупі зі спекою й постійними небезпеками. Злітають із котушок. Кожний по-різному ламається. Це зветься «гострий напад безумства». Невідь-чому починають виробляти казна-що. Або ж впадають у дитинство, тоді доводиться їх годувати, наче малих дітей. Існує безліч способів утекти від реальності, що стає нестерпною!