Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256)

За часів князювання Мстислава Великого було заслано до Константинополя двох князів, які не відгукнулися на його заклик боронити Руську землю, коли «налегли Половци на Роусь».У цьому випадку він вів себе, як його батько Володимир Мономах, який «много пота оутеръ за землю Роускоую».Так прокоментував Іпатіївський літопис цю каральну акцію під 1140 р.

З широким розумінням розглянутого терміна пов’язана і згадка Іпатіївського літопису під 1147 р. про поставлення Ізяславом митрополитом ченця із Зарубського монастиря Клима Смолятича «бъ бо черноризечь скимникъ и бы книжникъ. и философь. так якоже в Роускои земли не бяшеть».А в наступному 1148 р. в тому самому літописі, у зв’язку з черговими міжкнязівськими чварами, звучали заклики: «доколі хочемъ Роускую землю гоубити», «Роускыя дъля земль. и хрстыян деля и всеє Роускои земли оумираса».

Доволі цікавий історичний епізод трапився 1148 р., про що повідомляє Іпатіївський літопис. Тоді в Смоленську відбулася зустріч між Ізяславом, який правив у Києві, та його братом Ростиславом перед походом на Юрія Долгорукого, який сидів на князівському столі в Суздалі. У присутності смолян брати обмінялися подарунками: «Изяслав да дары Ростиславоу что о Роускыи землъ и о всих церьских земль. а Ростиславъ да дары Изяславоу что от верхьнихъ земіль. и от Варягъ». Існує думка, що «верхньою землею» називалася Новгородська земля; «цесарські землі» – то були території, що належали цесареві (так тоді нерідко називали великого князя Київського); «варязькі» – очевидно це землі, де колись осіли варяги (Літопис руський, 1989, с. 71, 219). У цьому випадку можна константувати, що у верхів’ях Дніпра і містилася контактна зона між Північною і Південною Руссю. Але слід нагадати, що жителі східнослов’янської півночі стабільно називали свій регіон «Новгородская область».

Якщо просуватися далі за роками, то серед загальноруських подій слід виділити повідомлення Іпатіївський літопис під 1156 р. про смерть відомого новгородського архієпископа: «то бо Нифонть. епскопъ был поборникъ всей Рускои земли».Він, зокрема, відзначився тим, що відмовлявся служити з Климом Смолятичем у зв’язку із відсутністю благословення останнього з Константинопольської патріархії. А під 1164 р. у тому самому літописі повідомляється про прибуття « в Русь»митрополита Івана. Аналогічне повідомлення міститься в Новгородському першому літописі старшого ізводу під 1167 р., коли «в Русь»приходить митрополит Констянтин. З церквою пов’язана і згадка в Лаврентіївському та Радзивіллівському літописах під 1169 р. про те як ще Володимир Святославич «даль бъ десятину цркви той по всей Рускои земли».

Про Русь загалом говориться в проханні до Святослава Ізяславича 1159 р., щоб він не ходив тоді в один зі своїх походів заради добра і тиші в землі Руській. Аналогічно звертався до вбитого 1175 р. Андрія Боголюбського киянин Кузьмище: «Ты же страстотерпьче. молися ко всемогущему Богу, о племени своемь и о сродницъхъ и о землі Рускои. дати мирови мирь».Але, як відомо, за життя цей князь ніяк не думав про мир і спокій в Руській землі. Коли 1079 р. у Новгороді Великому помер князь Мстислав, то за ним сумувала вся Новгородська земля, бо він завжди виходив переможцем у боях і був готовий померти за християн та Руську землю: «не бъ ба тоъ землъ в оуси которая же его не хотяшеть ни любяшеть»,а тому «плакашеся по немь земля Роуская».Зрозуміло, що і в цьому разі бажане видається за дійсне. Але наявність такого літописного повідомлення залишається фактом, який ми й фіксуємо.

Церква виступає миротворцем у межах усієї країни під час територіального конфлікту між Рюриком, його зятем Романом та Всеволодом Велике Гніздо в 1195 р. Річ була в тому, що тесть передав своєму новому близькому родичу ряд міст, на які заявив свої права могутній поволзький правитель. Пікантність ситуації полягала й у тому, що договір між тестем і зятем був оформлений цілуванням хреста першим із них. А тому Рюрик вирішив «проконсольтуватися» у митрополита, який його заспокоїв: «…княже мы есмы приставлены в Рускои землъ от кровопролитыа. ажь ся прольяти крови крестияньскои в Рускои земле, ажь еси даль волость моложьшемоу в облазнъ пред старшимъ. и крестъ еси к немоу целовалъ. а нынъ азъ снимаю с теме крстное цълование. и взимаю на ся».

Після цього тесть спробував пояснити Романові ситуацію, що всі князі визнали Всеволода за старшого у «Володимеръ племени», а тому з його точкою зору треба рахуватися. Та це призвело лише до конфлікту між родичами, що, своєю чергою, вилилося у звернення ошуканого зятя до Ольговичів та конкретно до Ярослава Всеволодовича, який тоді сидів у Чернігові, із пропозицією зайняти Київ. Рюрик, дізнавшись про це, звернувся до призвідника конфлікту за підтримкою: «…а ты брате в Володимери племени старъи еси нась. а доумаи гадати, о Роускои земли и о своей чести и о нашей».