Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256)

Про Русь як державну територію йшлося і в часи Ігоря та Ольги, хоча в територіальному відношенні існують і певні нюанси. Так, у Іпатіївському літопису під 945 р. є повідомлення, що якраз тоді печеніги вперше прийшли на Руську землю і, уклавши мир із князем Ігорем, відійшли до Дунаю. Це зафіксовано і в Лаврентіївському та Радзивіллівському літописах, але там під 968 р. знову повторюється повідомлення про перший прихід цих кочівницьких орд на Русь при описі облоги Києва, де перебувала Ольга з онуками.

Тут варто відзначити, що інформація про напади кочовиків на Русь усе ж таки переважно стосується південних районів – у Полісся вони не заходили (відмічені лише окремі такі випадки). Основна зона їхнього перебування – степи.

Термінологія «Руська земля», «страна Руская», «Русь», начебто в широкому значенні, присутня в договорі Ігоря від імені східнослов’янської держави з Візантією 945 р. Але там само міститься уточнення, що купців утримувати в Константинополі варто у такому порядку – з Києва, Чернігова, Переяславля, а потім уже з інших міст. Серед статей цього договору, де руські і грецькі землі не конкретизовані у своїх межах, варто виділити ту, в якій мовиться про рибальство русів у гирлі Дніпра. «Корсуняни» – жителі Херсонеса, не повинні цьому заважати. Але водночас: « не имъють власти Русь, зимовати въ вустьи Днепра Белобережи. ни оу свтого Єльферия. но єгда придеть осень, да йдуть в домы своя в Русь». З цього можна зробити висновок, що в уявленнях візантійців (а жителі літописного Корсуня були тоді підданими імперії), а також русів, якраз десь у районі згаданого острова Ельферія – сучасної Березані на Дніпро-Бугському лимані – проходила межа територіальних інтересів обох держав в середині X ст. Розглянутий договір із руського боку був укладений «от Игоря и от всъхъ боляръ. И от всъх людии. от страны Руськия».

Про Русь загалом йшлося і під час перебування Ольги в Константинополі 955 р., коли вона, прощаючись з імператором, обіцяла, що коли повернеться «в Русь», то відішле йому численні дари. Так як і тоді, коли мова у княгині йшла про охрещення її сина Святослава: «аще Богь всхощеть помиловати роду моего, и земли Рускые».

За часів Святослава київська держава досягла найбільших розмірів у територіальному відношенні. Літописи зберегли свідчення про територіальне розуміння Святославом її меж. Мрію перенести столицю з Києва в Переяславець на Дунаї він пояснював так: « яко то есть среда земли моей, яко ту вся благая сходяться, от Грекъ паволокы. золото, вино, и овощи разноличьнии. и и Щеховъ. и из Оугоръ серебро и комони. изъ Руси же скора, и воскъ. и медъ. и челядь». Тобто Русь вбачалася лише як частина запланованої ним імперії, хоча в інших, більш конкретних ситуаціях, славетний князь-воїн виступав якраз від імені Руської землі, опирався на її структури. Перед битвою із супротивником в балканському поході він закликав: «да не посрамимъ землъ Рускіъ. но ляжемъ костьми [ту] мертвы, ибо срама не имамъ. аще ли побъг немъ срамъ имам».

Після перелому в русько-візантійському протистоянні Святослав заявляє своєму оточенню: « пойду в Русь, и приведу более дружины». Пізніше, оцінюючи несприятливу стратегічну ситуацію під час наради про заключення договору з імператором, князь пояснює власне бажання йти на мирні переговори тим, що Руська земля далеко, печеніги войовниче настроєні проти русів і нема звідки ждати підмоги. Тому варто укласти мир із візантійцями та взяти від них данину. Але якщо ті не виконають своїх обіцянок «то изнова изъ Руси съвокупивше воя множаиша. и придемъ къ Царюград». Ці відомості надають майже всі літописні зводи.

Після трагічної смерті Святослава на дніпровських порогах й династичних чвар між його синами 977 р. «Ярополк посади посадникъ свои в Новїгороде. и бъ володея єдинь в Руси».

Про Руську землю як державну територію кілька разів згадується під час висвітлення діянь Володимира у час його великого княжіння впродовж 980–1015 рр. Передусім це було пов’язано із двома – язичницькою та християнською – релігійними реформами 980 та 988 рр. Якщо в першому випадку чернець-літописець із сумом сповіщає: «и оскверниит требами земля Руская. и холмъ тъ»(мається на увазі встановлення на київській Горі пантеону богів на чолі з Перуном), то в другому це він робить із пафосом: « и сбыся пророчтво на Рускои земле», «Господь Ісусь Христосъ иже възлюби новый люди Рускую землю, и просвети ю крещениємъ».