Еліф Шафак - 10 хвилин та 38 секунд у цьому дивному світі

Сьюзан відвернулася, але ненадовго. Коли знову подивилася на Бінназ, обличчя було суворе, не таке, як раніше. Вона кивнула в бік дитини.

– Чого її зовсім не чути?

Бінназ зблідла, мов попіл.

– З нею щось не так?

– Усе так, – відповіла повитуха, холодно глянувши на Сьюзан. – Просто треба зачекати.

Вона обмила дитину святою водою з колодязя Замзам, привезеною паломником, який нещодавно повернувся з хаджу [3] Замзам – священний для мусульман колодязь у Мецці. Хадж – паломництво в ісламі до Мекки та / або Медини, яке вважають подвигом благочестя. . Кров, слиз, змазка – усе було витерто. Новонароджена звивалася від незручності, навіть після омивання, наче боролася сама з собою, з усіма своїми трьома кілограмами й сімомастами грамами.

– Можна мені її взяти? – запитала Бінназ, крутячи пасмо волосся в пальцях: ця неспокійна звичка з’явилася в неї останнього року. – Вона… вона не плаче.

– О, ця дівчинка ще заплаче , – рішуче відповіла повитуха й негайно прикусила язика, бо сказане нею відлунювало темним віщуванням.

Вона швидко тричі плюнула на підлогу й наступила правою ногою на ліву. Це мало не дати поширитися поганому передбаченню, якщо то було саме воно.

Запало ніякове мовчання, усі в кімнаті – перша дружина, друга дружина, повитуха та дві сусідки – з очікуванням дивилися на немовля.

– Що з нею? Скажіть мені правду, – мовила Бінназ тоненьким голосом, ні до кого не звертаючись.

За кілька років вона пережила шість викиднів, кожен був важчий, ніж попередній, і його важче було забути, тож у цю вагітність Бінназ була надзвичайно обережна. Не торкнулася жодного персика, щоб дитина не народилася вся в пушку; не додавала трав і спецій, коли куховарила, щоб у дитини не було ластовиння чи родимок; не нюхала троянд, щоб дитина не мала червоних родимих плям. Жодного разу не підстригалася, щоб не відстригти удачу. Не забивала цвяхів у стіни, щоб помилково не вдарити по голові сплячого гуля. Добре знаючи, що джини справляють весілля навколо вбиралень, після темряви не виходила з кімнати – користувалася нічним горщиком. Кролики, пацюки, коти, грифи, дикобрази, бродячі собаки – вона змогла уникнути їх усіх. Навіть коли на їхній вулиці з’явився мандрівний музика з танцюючим ведмедем, і всі домашні висипали надвір глянути на це видовище, вона не пішла з ними, бо боялася, що дитина народиться вкрита волоссям. А зустрівши жебрака чи прокаженого або побачивши катафалк, розверталася й поспіхом ішла в протилежному напрямку. Щоранку з’їдала цілу айву, щоб у дитини були ямочки на щоках, і щовечора, лягаючи спати, клала під подушку ножа, щоб віднадити злих духів. А ще щодня після заходу сонця потай збирала волосся зі щітки Сьюзан і палила його у вогні, щоб послабити владу першої дружини чоловіка.

Щойно почалися перейми, Бінназ угризлася в червоне яблуко, солодке, м’яке від сонця. Тепер воно лежало на столику біля ліжка й поволі темнішало. Це яблуко потім розріжуть на кілька частин і роздадуть жінкам у районі, які не можуть завагітніти, щоб одного дня вони теж змогли понести дитя. Ще вона сьорбнула гранатового шербету з чоловікового правого черевика, розсипала насіння кропу по чотирьох кутках кімнати й перестрибнула через віник, покладений на підлогу біля дверей, – межу, яку не перетне шайтан. Поки перейми посилювалися, усіх тварин у клітках, що були в домі, по одній випускали на волю, щоб пологи були легшими. Канарки, зяблики… Останньою на волю потрапила бійцівська рибка зі скляного акваріума, самотня й горда. Тепер вона має плавати в струмку, ворушачи довгими плавцями кольору чистого сапфіру. Якщо рибка дістанеться содового озера, яким славилося це східне анатолійське містечко, шансів вижити в солоній воді, насиченій вуглекислим газом, у неї мало. Але якщо вона попливе в інший бік, то цілком може дістатися Великого Забу [4] Річка завдовжки приблизно 400 км, що тече на території Туреччини та Іраку і впадає в Тигр. й десь далі в мандрівці навіть потрапити в Тигр, легендарну ріку, яка тече з Едемського саду.

Усе це робилося, щоб дитина народилася здоровою.

– Я хочу її побачити. Можеш принести мені дочку?

Щойно Бінназ вимовила ці слова, вона зауважила якийсь рух. Сьюзан відчинила двері й вислизнула з кімнати тихо, мов скороминуща думка – безсумнівно для того, щоб передати звістку чоловікові. Їхньому чоловікові. Бінназ заціпеніла.

Гарун був людиною яскравих протилежностей. Дивовижно щедрий і милосердний одного дня, самозакоханий і до бездушності неуважний – наступного. Найстарший із трьох дітей, він сам виховував двох молодших після загибелі батьків в автокатастрофі, яка зруйнувала їхній світ. Ця трагедія сформувала його як людину, змусила надміру піклуватися про рідних і не довіряти чужинцям. Іноді Гарун визнавав, що щось усередині нього зламане, і щиро хотів це полагодити, але самі думки ні до чого не вели. Він однаково любив алкоголь і боявся Бога. Перехиливши чергову склянку ракії, роздавав обіцянки своїм горілчаним братам, а потім, витверезившись, обтяжений провиною, ще більше обіцяв Аллаху. Йому було важко слідкувати за словами, однак контролювати тіло виявилося ще важче. Щоразу як Бінназ вагітніла, його черево так само набрякало, несильно, але достатньо для того, щоб сусіди почали підсміюватися в нього за спиною.