Еліф Шафак - 10 хвилин та 38 секунд у цьому дивному світі

Першим на думку спав спогад про сіль – її відчуття на шкірі, смак на язику.

Лайла побачила себе немовлям – голим, слизьким, червоним. За кілька секунд до того вона залишила материнське лоно й вислизнула в мокрий, ковзкий прохід, охоплена новим для себе страхом, і ось опинилася в кімнаті, повній незнаних звуків, кольорів та речей. Ковдра на ліжку була поцяткована сонячним світлом, що лилося крізь вітражне скло й відбивалося від води в порцеляновій мисці, хоча стояв прохолодний січневий день. Літня жінка в одязі кольору осіннього листя – повитуха – вмочила рушник у цю воду й викрутила його, і кров цівкою стікала по її передпліччю.

– Машалла, машалла [1] На те воля Аллаха ( араб. ). ( Тут і далі прим. пер., якщо не зазначено інше. ) . Це дівчинка.

Повитуха дістала з ліфа шмат кременю й перерізала пуповину. Вона ніколи не робила цього ножем чи ножицями – їхня холодна ефективність не годилася до нечепурної процедури привітання дитини у світі. Стару в районі дуже поважали і за ексцентричність та відлюдькуватість вважали надприродною істотою, однією з тих, хто має два обличчя – земне й потойбічне – і, наче монета, підкинута в повітря, може будь-коли відкрити кожне з них.

– Дівчинка, – відлунням повторила молода мати, яка лежала в кованому ліжку з високими бильцями; її медово-каштанове волосся злиплося від поту, у роті було сухо, мов у пустелі.

Вона цього й боялася. На початку місяця гуляла в садку, шукаючи павутиння в гілках, а знайшовши, обережно встромила в нього палець. У наступні кілька днів постійно перевіряла павутиння. Якби павук залатав діру, це значило б, що в неї буде хлопчик. Але павутиння залишалося розірваним.

Молоду жінку звали Бінназ – «Тисяча Лестощів». Їй було дев’ятнадцять, хоча цього року вона почувалася значно старшою. Мала повні, щедрі вуста, тендітний кирпатий носик, який у цьому регіоні був рідкістю, видовжене обличчя з гострим підборіддям і великі темні очі з синіми цятками, як на яйцях шпака. Вона завжди була струнка й тендітна, але зараз, убрана в рудувату лляну нічну сорочку, здавалася ще тоншою. На щоках у неї було кілька ледь помітних шрамиків від віспи: мати якось сказала їй, що це від того, що її уві сні пестив Місяць. Бінназ скучила за матір’ю, батьком і дев’ятьма сестрами та братами, які жили в селищі за кілька годин дороги звідси. Родина була дуже бідна – про це дівчині часто нагадували, відколи вона ввійшла в цей дім нареченою.

«Будь вдячна. Ти нічого не мала, коли прийшла сюди».

Молода жінка думала, що й досі нічого не має: усе її майно було ефемерне й позбавлене коріння, як насіння кульбаби. Один порив вітру, одна злива, і його вже немає, отак запросто. На неї дуже тиснуло усвідомлення того, що її можуть будь-коли викинути з цього дому, і куди тоді податися? Батько ніколи не погодиться прийняти, бо ж має стільки голодних ротів. Доведеться знову виходити заміж, але де гарантії, що наступний шлюб буде щасливіший, чи новий чоловік подобатиметься їй більше, та й кому вона взагалі буде потрібна – розлучена, уживана жінка ? Обтяжена цими думками, Бінназ блукала будинком, спальнею, своєю головою, як непрохана гостя. Так було донині. Тепер, із народженням дитини, усе зміниться – так вона переконувала себе. Вона більше не почуватиметься незатишно, невпевнено.

Майже проти власної волі глянула на двері. Там, сперши одну руку на стегно й поклавши другу на ручку дверей, наче не певна, іти їй чи залишитися, стояла кремезна жінка з квадратною щелепою. Їй було трохи за сорок, однак плями на руках і зморшки навколо тонких, мов лезо, вуст робили її старшою на вигляд. Чоло перетинали глибокі лінії, нерівні, виразні, наче виоране поле. Зморшки ці здебільшого походили від куріння й насупленості. Увесь день вона пихкала тютюном, контрабандою ввезеним з Іраку, і цмулила чай, контрабандою ввезений із Сирії. Цегляно-червоне волосся – кольором воно завдячувало єгипетській хні – було розділене посередині на проділ і заплетене в досконалу косу, яка майже сягала пояса. Світло-карі очі були охайно підведені найтемнішим кохлем [2] Кохль (каджал, каял) – стародавня фарба для очей, з античності відома в Південній та Північній Азії й на Близькому Сході. . То була інша, перша дружина чоловіка Бінназ – Сьюзан.

Погляди жінок на мить зустрілися. Повітря навколо них стало густим і трохи дріжджовим, наче тісто. Вони понад дванадцять годин провели разом у цій кімнаті, однак зараз опинилися в різних світах. Обидві знали, що з народженням дитини їхнє становище в родині зміниться назавжди. Друга дружина, попри юність і те, що вона тут зовсім недавно, опиниться нагорі.