Вікторія Андрусів - Фізіологія жіночої депресії

Здесь есть возможность читать онлайн «Вікторія Андрусів - Фізіологія жіночої депресії» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 2012, ISBN: 2012, Издательство: Array Литагент «Лира +», Жанр: foreign_contemporary, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Фізіологія жіночої депресії: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Фізіологія жіночої депресії»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Физиология женской депрессии» – первая, успешная попытка Виктории Андрусив написать прозу. Мастерски владея словом она смогла себе это позволить. У нее есть, что сказать. Уехав за границу в поисках работы, автор часто проводила вечера в одиночестве, в том времени, которое наталкивает человека на размышления. Наблюдая, вспоминая и думая, в ней накипали страсти, эмоции, душевные переживания. Она не придумывала героев своих рассказов – они жили в ее представлении и однажды вырвались на волю.

Фізіологія жіночої депресії — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Фізіологія жіночої депресії», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

А ще люблю, вийшовши на полонину, лягти, вухо прикласти до землі і чекати. Спочатку – тиша. А далі прислуховуєшся і чуєш якісь дивні переливи звуків, наче сама земля виводить в утробі своїй ніжну мелодію міріадами невидимих дзвіночків. Земля дихає… І передзвін той стає дедалі гучнішим, і незабаром плац перед тобою вкривається пухнастою хмаркою, а та музика, що лунала з самих надр, переростає у рівномірне калатання стоголосодзвінного хору. Йде отара…

… Як про це розповісти панові політику? Які слова знайти, щоб він наситився тими запахами і відчуттями своїм засміченим і засмученим всілякими західними штучками нутром? Відкинув свої дорогі черевики, зняв з обличчя солідний вираз – і гайда з нами на річку?

… Якось він вирішив подивитись на моє життя поза нашою спільною територією, тобто на моїй Батьківщині, яку я обожнюю попри всі її політичні перипетії і до якої час від часу навідуюсь. Який героїзм! Сісти у потяг – адже літаки звідти до нас не літають – і впродовж кількох тисяч кілометрів не пошкодувати (з його запевнень) про свою цікавість до життя далекої провінції малорозвинутої (?!) держави, в якій тільки те й відбувається, що політичні, економічні та інші катаклізми.

З часів студентства потяг для мене був другою домівкою. І найбільше (особливо, коли поверталася зі столиці в товаристві друзів, яким не доводилось бути в наших краях) мене тішило те, що ще не встигало світати, а колеса уже рівномірно відбивали такт у напрямку перевалу. І в цей час, приліпившись до запітнілого від роси вікна, кожен подорожній мав змогу спостерігати красу і велич наших гір. І мені було так пишно з цього, мовляв, от бачите, де я виросла! Це вам не ваші поля-ниви, де нема на чому ока спинити. Як добре, однак, коли людина пишається своєю вотчиною. І я ревно стежила за приятелями, щоб вони мимохіть чогось не пропустили, щоб помітили кожну дрібну деталь: чи то якийсь незвичайний вигин річки, чи тунель, чи черговий міст попід небом… Таке враження було, що все це я створила своїми руками. З того часу мені здавалося, що абсолютно всі потяги, які рухаються у нашому напрямку, мають заїжджати на перевал обов’язково вранці, як туристична екскурсія, яку проводить досвідчений гід, вибираючи саме той час доби, коли експонат виглядає у найвигіднішому для себе світлі.

Цього разу мені поталанило: потяг, у якому їхав мій гість, дійсно потрапив на перевал вранці. І я вже його очима бачила все, що відбувається за вікном комфортабельного СВ: охайні гірські хатки, розкидані спочатку дрібно, а потім щільніше у низинах, а деякі – на височині (кожен, як правило, дивується, як там люди виживають). Вранці, коли над горами клубочиться пара, здається, що хатки ширяють у повітрі, не маючи під собою ніякої підпори, а заплутані гірські річечки на вигляд мальовничі і безпечні, а насправді – студені і стрімкі. А в їх товаристві – високі віадуки і просторі пасовиська. Словом, кожен клаптик цієї землі, який я знаю напам’ять і з заплющеними очима можу розповісти і показати, де що знаходиться…

Спочатку очікуваним візитом була дуже схвильована. А як щось буде не так? Адже і хороми, може, в мене не такі, як треба, і їжа не кошерна (почалося!) і стільці не комфортні, і скатертина запрана, і стіл круглий, а не квадратний, і повітря не таке, і вітер в інший бік дмухає, і дерево у дворі тінь не в той бік кидає… Ха -ха!..

Дурна б я була щось міняти. Теж мені, ревізор. Нехай бачить все таким, як воно є насправді. На цей раз психіка мене не підвела, і я дерев не пересаджувала, напрямок вітру не змінювала, ремонтів у хаті не робила, і рух на вулиці не перекривала. Єдине, що я зробила – купила собі нову шовкову піжаму, хоча приємніше спати у бавовняній.

Зате склала досить розширений план, де ми маємо побувати і що б я хотіла показати людині, яка вперше у житті потрапила у моє рідне місто – місто, в якому кожна каменюка дихає щонайменше сторічною давністю, та, на відміну від Карфагену, пульсує життям живих людей живої культури.

Звичайно, першим у моєму плані був наш старий замок. З усією його історією: з дівчиною, яку батько замурував у стіні, з її привидом, який бродить там ночами впродовж багатьох років, і з усіма іншими легендами, які фортеця у собі береже…

Були в тому переліку і старе городище, яке знамените графське сімейство передавало від покоління до покоління і яке бачило стільки побоїщ і трагедій, що не раз викликало подив археологів при чудернацьких знахідках…

Була там і стара церква, яка тяжко-важко, але таки зберегла у собі ще старовинні фрески італійських майстрів з-понад 600 років тому. У храм колись під час служби Божої вдарив грім. І ще живуть очевидці, які говорять про це зі сльозами на очах – так, начебто це сталося учора, а ще як закопували у глину вражених громом вірян, аби врятувати, але декого не вдалося. Казали потім, що то була кара Божа за те, що так байдуже поставилися люди до збереження старовини.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Фізіологія жіночої депресії»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Фізіологія жіночої депресії» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Вікторія Андрусів - Притулок
Вікторія Андрусів
Вікторія Андрусів - Дебілка (збірник)
Вікторія Андрусів
Андрус Кивиряхк - Сирли, Сийм и секреты
Андрус Кивиряхк
Віктор Савченко - Ночівля в карбоні
Віктор Савченко
Андрус Кивиряxк - Весна и какашка
Андрус Кивиряxк
Андрус Кивиряхк - Ноябрь, или Гуменщик
Андрус Кивиряхк
Вікторія Андрусів - Пробач, Марцело…
Вікторія Андрусів
Вікторія Андрусів - Вагон №13
Вікторія Андрусів
Juan Moisés De La Serna - Депресія
Juan Moisés De La Serna
Линуар Андрус - Тени
Линуар Андрус
Отзывы о книге «Фізіологія жіночої депресії»

Обсуждение, отзывы о книге «Фізіологія жіночої депресії» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x