Наталья Шаграй - Чорна бузина (СИ)

– Уявляєш, ми з ним випадкові в ресторані готелю зустрілися. Женька тут же кинувся обіймати і розповідати, як він скучив, потім помчався на зустріч, у мене тут якраз каша заварилась, а Женька поїхав. Правда зателефонував сказав, що на наступний тиждень приїде.

– Хм, цікаво.

– Ага і так кожен день цікаво.

– На що скаржишся? Ти жива і здорова, живі і здорові всі твої рідні і близькі от і радій цьому.

– Я радію. Все таки, про те,що я жива і здорова нічим заперечити.

– А ти додай ще до цього , що в тебе дві руки, дві ноги , все добре з слухом і зором. Саме страшне, що з тобою зараз це нерви гуляють. Їх теж можна зрозуміти, але ти може валер’яночкою їх покорми і все буде добре.

– Ну, якщо дивитись під таким розкладом, то в мене все добре. І хліб є і до хліба. Життя взагалі вдалося.

– Розумашечка моя. Мені вже потрібно додому. Денис чекає.

– Попрошу Івана він тебе завезе. – І я набрала номер Івана.

– І дбайлива і розумна і красива і домовити, чого ж тебе заміж ніхто не бере.

– Я взагалі чисте золотко. А золото, як відомо метал важкий, от і не кожен наважиться.

– Не відмазуйся.

– Біжи, тебе он голодний чоловік дома чекає.

– Киця, вареники вміє варити. З голоду не помре.

– І за що він тебе тільки любить? – Подразнила я подружку проводжаючи до машини з готелю. Де дбайливий Іван уже і двері відчинив. Дрібничка, але як приємно.

Я сиділа з Женею в ресторані в готелі Дмитра Олексійовича . Все таки я за ним скучила. За його відкритістю, енергійністю, гумором. Я насолоджувалася його невимушеністю і веселощами. Взяла навіть бокал вина собі. Женька з ентузіазмом розповідав робочі смішні історії, а я просто насолоджувалась зміною декорацій. Це було потрібно. А то під завалом проблем я вже лісу не бачила.

– Чому ти п’єш на роботі? – Пролунав над моєю головою голос Соламатіна. Він стояв злий і свердлив мене поглядом. Я від такої несподіванки якось розгубилась і навіть не змогла нічого сказати. - Я запитую. Чому ти п’єш? – Продовжував з прищуленим поглядом шипіти Дмитро Олексійович. – Як з такою людиною можна працювати? У нас серйозна робота, а не гульки. Ми тут працюємо. І від керівного складу я чекаю відповідної поведінки. – Відчуття люті і приниження заповнювали мене вщент.

– Дмитро Олексійович! Ми можемо поговорити в кабінеті. – Прошипіла я у відповідь.

– У мене немає часу на розмови. – Рявкнув він. Я піднялася з-за столу. – Тим більше, що ти п’яна. – І міцно стиснувши щелепи пішла в кабінет. Люта злість просто дерла мене на шматки. Зайшовши в кабінет я навіть змусила себе зачекати поки Соломатін закриє двері, я повернулась до нього , сказати, що я більше так не можу, та перед очима у мене все попливло і все стало темно.

– Ну, що повернулись? – Наді мною була схилена жінка в білому халаті. – Сядете? - Я кивнула.

– Зараз ми в швидку і в лікарню. – Я оглянулась Соломатін блідий , як смерть підвівся з колін. В голові моїй шуміло.

– Ганно Василівно, давайте підійматися я допоможу. – Промовила жіночка .

– Я сам. – Відсторонив її Соломатін і підняв мене з підлоги, поніс до швидкої.

– З тобою все буде добре. – Шепотів він. В швидкій він сидів поряд зі мною, міцно тримаючи мене за руку. Я спробувала відсунутись від нього, та він тільки сильніше мене притиснув і до лікарні я сиділа спокійно, намагаючись різких рухів не робити. З машини так же на руках відніс до приймальні. Рявкнув до медсестри стосовно того де лікар. Лікарем виявився ще досить молодий чоловік.

– Доброго дня! Мене звати Владислав Сергійович, я ваш лікар. – Представився він.

– Вона втратила свідомість. Що з нею? – Від погляду Соломатіну не знаю, як лікарю, а мені удавитись хотілось. А ще мені зовсім не хотілось його бачити.

– Ви родич?

– Ні. Ми разом працюємо. Яке це має значення?

– Тоді зачекайте будь-ласка на коридорі. – Все таки нерви у лікаря міцні, він тільки голосно сковтнув, та все ж настояв на своєму і Соломатін вийшов, а лікар полегшено видихнув.

– Ну, розповідайте , що сталося? – Запитав лікар візуально оглянувши мене і діставши тонометр.

– Я здається перехвилювалась.

– Була причина?

– Так .

– У вас тиск дуже низький. 80 на 40 . Який робочий тиск? – Сказав лікар швиденько помірявши мені тиск.

– 120 на 60, або 110 на 60 по-різному.

– Ясно. Ще й бліді ви трохи, видно гемоглобін впав. Тоді зробимо так, нічого страшного я не бачу. Уколи , що підвищуть тиск я пропищу, вони дадуть ще живлення мозку. І заодно заспокійливі. На сьогодні вас залишу, там аналізи поздаєте, а там побачимо. Так, у вас там під дверима, ще група підтримки зібралась. І цей душевний чоловік, який з вами працює.