Людмила Когут - Свої… Чужі…

– Дітки, тато зараз вдягне домашній одяг і я, а потім вся наша родина підемо вечеряти. Добре?

Марія займалась Іванком, а Євген – Світланкою. У нього трусилися руки, коли він схвильовано вів дівчинку до ванної кімнати, щоб вмити її заплакане личко. Після того рейваху, який вчинив хлопчик, вони хутко пішли із дитячого будинку. Єдине, що вимагала директорка від новоявлених батьків, – написати заяву на всиновлення хлопчика і дати розписку, що вони донесуть потрібні документи протягом кількох днів. Вона в них не сумнівалась, бо бачила, що має справу із порядними людьми. За довгі роки роботи в цій сумній установі вміла добре розпізнавати людей, наче наскрізь бачила та відчувала думки і могла безпомилково оцінити їхні наміри, тому на свій страх і ризик зробила для них такий виняток.

На її пам’яті це був перший випадок, коли одні батьки забирали двох дітей одночасно, і що це рішення вони прийняли упродовж кількох хвилин.

Перед тим Марія і Євген ретельно готувалися до приїзду дитини, знали, що приведуть у свій дім дівчинку, для якої купили ліжечко, одяг та різні іграшки. Для хлопчика в них не було нічого.

Після першої сумісної вечері, незвичної для всіх, але від того не менш веселої, дорослі розповідали дітям про їхній новий дім, показували, де вони будуть спати, їсти, бавитись. А потім усі разом пішли у ванну, щоб спочатку скупати Світланку. Хлопчик в’юнким хвостиком тримався за Марію, не відходячи від неї ні на крок. Він так само намилював мочалку і тер спинку задоволеній дівчинці. Батьки дозволяли йому брати повну участь у цій веселій процедурі. Діти заходилися сміхом. Ніхто до того не мив їх так ретельно в цікавій пухнастій воді, в яку Марія не пошкодувала влити пахучої пінки для дитячих купелей. Потім дівчинку поклали спати, і ця маленька білява лялька, замучена незвичним рухом, цікавими і приємними подіями, заснула за мить.

У хлопчика купель виявилася трохи сумнішою. Коли роздягнули, Марія побачила: без одягу дитини було «пучка духу».

– Господи, та який же ти худесенький, одні реберця виступають і маленька дупця, – Марія зітхала, натираючи мочалкою тільце маленького незнайомого їй синочка. Вона тільки тепер осягнула міру тієї великої відповідальності, яку вони взяли на себе отак одразу. Одна дитина, і двоє дітей – велика різниця, тим більше, коли ти їх не знаєш, бо не ростив із малечку, а вони впали тобі в руки отак, мов із небес.

Хлопчик ніби відчув її думки:

– Мамо, я буду дуже чемний, ви не хвилюйтесь…

Тут уже Марійка не втрималась, притиснула мокру дитину до своїх грудей і сльози невпинно лились із її очей.

Євген стояв за нею і тримав напоготові великий рушник, щоб загорнути дитину, а з того всього загорнув у нього дружину.

– Тату, ти не мене витирай, а свого синочка, – опанувала себе Марія, і простягнула дитину чоловікові.

Тієї ночі вони троє спали на одному ліжку, посередині хлопчик, по боках – дорослі. Дитина майже до півночі тримала їх за руки, навіть увісні боячись відпустити, і лише коли батьки обережно відклали ручки дитини убік, вони змогли розпружитися і заснути. Хоча повноцінним сном назвати це було не можливо: вони боялися придавити дитину і раз за разом накривали хлопчика, щоб він не замерз.

Наступного дня усім сімейством поїхали вибирати ліжечко для Іванка, купувати для нього одяг і дозбирувати потрібні для усиновлення документи.

Марії здавалось, що її оточує якийсь ірреальний приємний світ!!! Вона не могла повірити, що все, що відбувається із нею зараз, – не сон, і ці двоє діточок, гарних, як казкові іграшки, є її дітьми, і що вона може ними опікуватися, цілувати їх і притискати до своїх люблячих грудей скільки їй заманеться і коли в неї буде на те палке бажання. Вона не могла намилуватися ними.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.