Людмила Когут - Свої… Чужі…

Старші діти вразливо переживали моменти знайомств із недосконалим дорослим світом, їм було важче прижитись у новій родині, та й усиновлювали їх значно рідше. Бували такі дикі випадки, що їх повертали у дитячий будинок. Коли про це сумно розповіла директор будинку, то Марії ніби хтось сипонув льоду за комір. Вона з острахом уявила, що відчула ця маленька скривджена людина, яку спочатку ощасливили, а потім назавжди позбавили права мати батьків. Бо майже нереально, що б таку дитину знову всиновили.

Від співчуття і болю їй хотілося ніжно притулити до себе всіх обездолених дітей. Та вона добре розуміла, що це можливо зробити лише серцем, не вистачить рук, щоб захистити і зігріти їх своїм теплом і ласкою.

Марія сумно усміхалась і дивилася на маленьких діток, які нічого не розуміли, були веселими милими забавками. Не дивно, що їх брали з більшою охотою, бо вони не пам’ятали свого коріння і були в родині, як рідні.

Перше знайомство із притулком для Марії та Євгена морально видалося надзвичайно важким.

– Ми прийдемо наступного тижня. Нам би хотілось подивитися на дітей, коли вони спатимуть, а потім ми допоможемо нянечкам їх одягнути, побудемо з ними під час вечері і пізніше трохи пограємось.

– Звичайно, – відповіла стримано директорка. – Я знаю, що швидко вибрати когось із такої кількості дітей – дуже важко. Думаю, вам доведеться прийти не один раз… Ми вас чекаємо. Приходьте, будь ласка.

Дорогою додому Марійка плакала, Євген аж зупинив машину.

– Якщо тобі так важко, то припинімо цю затію і залишимо все у спокої. Дасть нам Бог своїх дітей, будемо мати, а ні – то ні!

– Гєню, ти що! Просто я не можу заспокоїтись, як згадаю їхні сумні очі та рученята, що тягнулися за печивом чи цукерками. Скільки нещасних дітей! Ще трохи вони побудуть у цих умовах, більш схожих на домашні, а потім змушені йти в інтернати. А там знаєш як? Маленькі в’язниці. Ти думаєш, чого звідти діти тікають або й навіть руки на себе накладають? Господи, прости їхні душі невинногрішні. Думаєш, роблять це від добра? Я хочу взяти дівчинку, але мені їх усіх шкода, – і вона знову заплакала.

Євген обняв її лагідно і в той же час міцно, ніби від когось захищаючи:

– Марічко, яке ти маєш добре і м’яке серце. Ти будеш чудовою мамою. Ми виберемо собі дівчинку, і повір: я ніколи не скривджу ні її, ні тебе. Будь певною в цьому. А тепер поїхали додому, бо я страшенно голодний, холодний, не обігрітий жіночим теплом чоловік…

Дні промайнули в буденній круговерті, і знову наступив момент відвідин дитячого притулку. Марія завчасно купила солодощів, фруктів і невеличких іграшок. Приїхали, коли діти уже полягали спати.

Перевзулись у домашнє взуття, і чергова відвела їх у дитячу спальню. Ліжечка стояли по вікових групах. Маленькі дітки спали у спеціальних ліжечках із високими бильцями, щоб не впали, а старші – у звичайних ліжках, тільки невеличких розмірів.

Марія ходила поміж сплячих дітей, з ніжністю дивилася на ці милі живі клубочки, які солодко спали і, напевно, бачили кольорові сни, у яких дорослі люди спочатку пригощали їх цукерками і хотіли, але так і не ставали їхніми батьками.

Серед більших дітей хтось спав, а дехто просто лежав із розплющеними очима. Коли Марія підійшла до них, то не могла не спитати старшого хлопчика, який уважно дивився на неї:

– А ти чому не спиш?

– Я думаю!

– А про що ти думаєш?

– Про життя!!!

– Хм! Про життя?! А що ж ти про нього думаєш?

– Що воно важке…

– А що це означає?

– Це коли ти дуже чогось хочеш, а воно не збувається, і тоді стає так сумно жити. Оце й значить, що життя важке.

– Розумно ти говориш. А як тебе звуть?

– Іванко!

– А скільки тобі рочків?

– Мені чотири, скоро буде п’ять! І мені дуже шкода, що я такий великий хлопчик, бо мене вже ніхто не захоче взяти.

– Не сумуй, ще знайдуться і для тебе мама і тато. От побачиш! – Марія не втрималась і погладила хлопчика по голові. Він був коротко стрижений. Чорняве волоссячко стояло колючою щіточкою і приємно поколювало її долоню.

Їй захотілось іще його погладити, але вона швидко забрала свою руку, щоб не обнадіювати дитину своєю прихильністю. Хлопчик був гарненький, але Марія хотіла мати дівчинку.

– А кого ви хочете взяти собі?

– Я шукаю дівчинку!

– Так, дівчат беруть частіше. А яку ви хочете взяти?

– Ми ще не знаємо, ми ж не знайомі з усіма.

– А візьміть собі Світланку, таку біленьку з чорними очима. Вона добра і гарна.

– А що це значить «добра»?