Джоджо Мойєс - До зустрічі з тобою

Мама просто трусилася над Віллом, ходила коло нього. Спостерігаючи за її усмішкою, я зрозуміла, що в певний момент він перетворився на розумного молодика за столом. Не дивно, що Патрик розлютився.

— Святковий торт? — запитав дідусь, коли мама почала прибирати посуд зі столу.

Це було так чітко, так несподівано, що ми з татом приголомшено перезирнулися. За столом стало тихо.

— Ні. — Я обійшла навколо столу й поцілувала його. — Ні, дідусю. Вибач, але це шоколадний мус. Тобі сподобається.

Він кивнув на знак схвалення. Моя мати сяяла. Не думаю, що хтось міг подарувати мені кращий подарунок.

На столі з’явився мус, а з ним загорнутий у тонкий папір великий квадратний подарунок завбільшки з телефонний довідник.

— Подарунки, так? — запитав Патрик. — Ось. Ось мій. Він усміхнувсь до мене, кладучи його посеред столу. Я всміхнулась у відповідь. Зрештою не було часу сперечатися.

— Ходи, — сказав тато. — Розгорни його.

Спочатку я розгорнула їхній, обережно, щоби не порвати, я почала знімати папір. Це був фотоальбом, і на кожній сторінці красувала світлина одного року мого життя. Ось я маленька, а тут ми з Триною — серйозні кругловиді дівчатка, а це ось мій перший день у школі: на мені забагато заколок і завелика спідниця. Новіша світлина, де ми з Патриком, якого я посилаю подалі. І я, одягнена в сіру спідницю, — мій перший день на новій роботі. Між аркушами були Томасові малюнки, на яких він зобразив нашу сім’ю, мої листи, що їх писала зі шкільних поїздок, а мама зберегла, мої дитячі розповіді в них про відпочинок на пляжі, загублене морозиво та чайок-злодійок. Гортаючи альбом, я лиш один раз завагалася, коли побачила дівчину з довгим темним волоссям, відкинутим за спину, і перегорнула сторінку.

— Можна подивитися? — запитав Вілл.

— Це не найкращий рік, — відказала мама, гортаючи перед Віллом альбом. — Тобто наче все гаразд. Але ж ви знаєте, як усе тепер… Якось дідусь побачив передачу про подарунки своїми руками, і я подумала, що це буде… це щось… означатиме.

— Так і є! — Мені на очі навернулися сльози. — Це чудово. Дякую.

— Деякі світлини вибирав дідусь, — сказала мама.

— Гарно, — завважив Вілл.

— Мені дуже подобається, — раділа я.

Найсумніше було бачити, з яким полегшенням перезираються батьки після моїх слів.

— А тепер мій! — Патрик штовхнув коробочку по столу. На мить я запанікувала: «Якщо це обручка — я не готова, я ще навіть не усвідомила, що тепер маю власну спальню». Відтак розкрила коробочку, а там, на темно-синьому оксамиті, лежав тонкий золотий ланцюжок з невеличким кулоном-зіркою. Він був милий, ніжний і однозначно мені не підходив. Я не ношу таких ювелірних виробів і ніколи не носила.

Я дивилася на кулон і думала, що сказати.

— Це чудово, — промовила, коли Патрик нахилився через стіл і почепив його мені на шию.

— Радий, що тобі подобається, — сказав він і поцілував мене в губи. Присягаюся, раніше він ніколи не цілував мене так перед моїми батьками.

Вілл дививсь на мене з байдужим виразом обличчя.

— Гадаю, настав час десерту, — мовив тато, — перш ніж стане надто гаряче. — Він засміявся зі свого жарту. Шампанське явно підняло йому настрій.

— У сумці є щось для тебе, — спокійно сказав Вілл. — У тій, що на спинці мого візка. В помаранчевій обгортці.

Я витягла з нараменника Віллів подарунок.

Моя мати завмерла з ложкою в руці.

— Вілле, ви приготували Лу подарунок? Це дуже люб’язно з вашого боку. Бернарде, хіба це не люб’язно з його боку?

— Авжеж, люб’язно.

На обгортці були намальовані яскраві китайські кімоно. Не варто й казати, що я б у жодному разі не викинула її. А може, навіть і пошила б щось за малюнком-зразком. Я зняла стрічку й відклала її вбік. Далі розгорнула обгортку, а потім тонкий обгортковий папір, що був усередині. Звідти на мене дивилися такі знайомі чорно-жовті смуги. Я витягнула з пакунка тканину, і в моїх руках опинилися дві пари чорно-жовтих колготок. Це були колготи дорослого розміру, непрозорі, з такої м’якої вовни, що вони майже вислизали крізь пальці.

— Я в це не вірю! — вигукнула я й почала сміятися. Радісна, несподівана річ! — Боже мій! Де ти це взяв?

— Їх виготовили на замовлення. І радо повідомляю тебе, що я доручив це зробити жінці з допомогою моєї нової програми з розпізнавання мови.

— Колготки? — вигукнули в унісон тато з Патриком.

— Найкращі в світі колготки.

Мати подивилася на них.

— Знаєш, Луїзо, я майже впевнена, що ти мала такі колготки, коли була ще дуже маленькою.