Джоджо Мойєс - До зустрічі з тобою

Натан підійшов до каси й пояснив касирці нашу ситуацію. Вона нахилила голову, щоб подивитись на Вілла, й вказала нам на дальній кінець трибуни.

— Вхід для інвалідів он там, — сказала вона.

Вона проказала «інваліди» так, немов брала участь у конкурсі дикторів. До місця було добрячих двісті ярдів. До того часу блакитне небо раптово посіріло й знявся несподіваний шквал. Ясна річ, парасольки я не мала. Я без угаву весело коментувала, як це смішно і як безглуздо, що в мене в самої стали в’янути вуха.

— Кларк, — сказав Вілл нарешті. — Охолонь, добре? Ти мене втомлюєш.

Ми купили квитки на трибуни й відчули слабке полегшення, коли нарешті туди дістались. Я викотила Вілла в криту зону якраз біля основної стійки. Доки Натан наливав Віллові щось попити, я могла роздивитися інших любителів верхогонів.

Унизу трибуни було досить приємно, незважаючи на краплі дощу. Над нами, на заскленому балконі, чоловіки в костюмах передавали жінкам в ошатному вбранні келихи шампанського. Там здавалося тепло й затишно, і я припускала, що це VIP-зона, на яку в прейскуранті в касі була захмарна ціна. Ті люди мали маленькі значки, вишиті червоною ниткою, що засвідчували про особливий статус. На секунду я задумалась, чи не перефарбувати нам наші блакитні значки, але вирішила, що як ми тут єдині з інвалідним візком, то це впадатиме в очі.

Поруч із нами, стискаючи пластикові горнятка кави та пласкі пляшки, стояли чоловіки в костюмах і жінки в елегантних твідових пальтах. Вони мали трохи буденніший вигляд, і значки в них теж були блакитні. Я подумала, що це, очевидячки, тренери, стайничі та інші люди, які мають стосунок до коней. Біля трибуни, поряд з маленькими білими дошками, стояли букмекери й так дивно розмахували руками, що я нічого не розуміла. Вони черкали нові комбінації цифр і витирали їх, знов писали та знову рукавами витирали. А далі, немов пародія на класовий поділ, навколо парадного кола стояла група чоловіків у смугастих сорочках поло, які стискали бляшанки з пивом, — здавалося, це якийсь пікнік. Їхні голені голови виказували в них військових. Періодично вони починали співати чи галасувати або й передиратися та хапати один одного за шию. Коли я проходила повз, ішла в туалет, вони стали свистіти мені вслід через мою коротку спідницю (я виявилася єдиною людиною на трибунах у спідниці), і я за спиною показала їм середнього пальця. Та коли семеро чи восьмеро коней почали обганяти один одного, військові втратили цікавість до мене, полізли на трибуни й стали готуватися до наступних перегонів.

А тоді невеликий натовп навколо нас заревів так, що я аж підскочила, — це коні вибігли зі стартових воріт. Я стояла, завмерши, й дивилася їм навздогін. Неймовірна кінська сила, відчайдушні зусилля яскравих чоловіків у сідлах, кожен з яких прагнув перемоги, кидали мене в захват. Коли переможець перетнув фінішну лінію, годі було стриматись і не заверещати.

Ми дивилися Кубок Систервуда, а потім Перегони новачків, і Натан виграв шість фунтів, зробивши невелику ставку. Вілл відмовився ставити. Він мовчки дивився кожен забіг, втиснувши голову у високий комір своєї куртки. Я подумала, що, мабуть, він нікуди не виходив надовго й на перший раз уже досить з нього, проте вирішила, що просто не буду визнавати цього.

— Думаю, це твій забіг, Кубок Гемпворта, — сказав Натан, поглядаючи на екран. На кого, ти кажеш, поставила? На Звабливого? — Він усміхнувся. — Я й гадки не мав, наскільки це більше задоволення ставити, коли ти бачиш коней.

— Знаєш, я не казала тобі цього, але я ніколи раніше не була на верхогонах, — сказала я Натанові.

— Ти знущаєшся з мене.

— Я зроду навіть не їздила на коні. Моя мама боїться їх. Вона навіть до стайні ніколи мене не водила.

— Моя сестра має двох, біля Крайстчерча. Вона поводиться з ними, як з немовлятами. Усі гроші йдуть на них. — Він знизав плечима. — І вона навіть не з’їсть їх, коли час їхній настане.

Вілл звернувся до нас:

— То скільки заїздів буде потрібно для того, щоб переконатися, що давнішні амбіції задоволено?

— Не будь таким сердитим. Кажуть, треба все один раз спробувати, — відповіла я.

— Думаю, кінні перегони якраз підходять до категорії «все, окрім інцесту й костюмованих танців».

— Ти ж завжди кажеш мені розширювати свій круговид. Тобі ж це подобається, — сказала я. — І не прикидайся.

І тоді вони зірвалися з місця. У Звабливого було лискуче фіолетове сідло з жовтим ромбом. Витягнувши вперед голову, він стрімко нісся вздовж білого парапету.