Джоджо Мойєс - До зустрічі з тобою

— М-м-м.

— Луїзо!

Парта була страшенно м’яка. Я розтулила очі. Наді мною чулося виразне сичання:

— Луїзо…

Я була в ліжку. Я закліпала, зосередила погляд, а потім звела очі й побачила Каміллу Трейнор. На ній було тепле вовняне пальто й сумочка через плече.

— Луїзо.

Я різко сіла. Поруч зі мною, під ковдрою спав Вілл, його рот був трохи розтулений, а рука зігнута під прямим кутом. Крізь вікно пробивалися промені світла, натякаючи на холодний яскравий ранок.

— Е-е…

— Що ви робите?

Було відчуття, наче мене спіймали на чомусь жахливому. Я потерла обличчя, намагаючись зміркуватися. Чому я тут? Що їй сказати?

— Що ви робите у Вілловому ліжку?

— Вілл… — сказала я тихо. — Вілл погано почувався… Я просто подумала, що краще наглянути за ним.

— Що означає «погано почувався»? Слухайте, вийдімо в коридор.

Вона вийшла з кімнати, явно чекаючи, що я підхоплюся за нею.

Я пішла слідом, поправляючи одяг. У мене було жахливе відчуття, що мій макіяж розтерся по обличчі.

Вона зачинила двері Віллової спальні за мною.

Я стояла, намагаючись пригладити волосся, й збирала докупи думки.

— У Вілла була температура. Натан збив її, коли прийшов, а я нічого не знала про цю його регуляцію, я хотіла доглянути його… Він сказав, щоб я не зводила очей з нього.

Мій голос звучав хрипло, невиразно. Я не була певна, що говорю зв’язно.

— Чому ви не зателефонували мені? Якщо він занедужав, ви маєте негайно телефонувати мені. Або містерові Трейнору.

І раптом усе в моїй голові склалося докупи. Містер Трейнор. О Боже . Я подивилася на годинник. Була за чверть восьма.

— Я не… Здається, Натан…

— Слухайте, Луїзо, це ж не вища математика. Якщо Вілл був настільки хворий, що ви спали в його кімнаті, треба було обов’язково зв’язатись зі мною.

— Так.

Я кліпала, дивлячись на долівку.

— Я не розумію, чому ви не зателефонували. Ви намагались подзвонити містерові Трейнору?

Натан казав, нічого не говорити.

— Я…

Цієї миті двері флігеля відчинилися й з’явився містер Трейнор з газетою під пахвою.

— Ти повернулася! — вигукнув він, стріпуючи сніжинки з плечей. — А я оце вибіг по газету й молоко. Дорога зовсім непевна. Тому в Гансфорд-Конер пішов довшою, щоб уникнути льодяних смуг.

Місіс Трейнор глянула на нього, а я на мить задумалась, чи зауважить вона, що на нім ті самі сорочка й джемпер, що й напередодні.

— Ти знаєш, що вночі Віллові було зле?

Він подививсь мені в очі. Я почала розглядати свої ноги. Не знаю, чи почувалась я колись більш ніяково.

— Ви намагались додзвонитися до мене, Луїзо? Пробачте мені… я нічого не чув. Гадаю, інтерком працює з перебоями. Останнім часом не раз я пропускав дзвінки. Та й мені минулої ночі було зле. Заснув як убитий.

Я й досі була у Віллових шкарпетках. Я витріщилася на них, роздумуючи, чи осудить мене місіс Трейнор і за це.

Але вона, здавалося, відхилилася.

— Довгою була дорога додому. Краще… не заважатиму вам. Але, як щось подібне станеться знову, негайно телефонуйте мені. Зрозуміло?

Я не хотіла дивитися на містера Трейнора.

— Так, — відповіла я і зникла на кухні.

Весна прийшла несподівано, а зима, немов якась небажана гостя, хутко накинула своє пальто й здиміла, не попрощавшись. Усе позеленіло, дороги купалися в блідому промінні сонця, повітря враз наповнилося пахощами. У нім витало щось квіткове та привітне, а пташиний спів був ніжним доповненням того дня.

Та я всього цього не помічала. Напередодні ввечері я залишилася вдома в Патрика. Через посилений графік тренувань ми бачилися вперше за останній тиждень, проте, пролежавши сорок хвилин у ванні з морською сіллю, Патрик був настільки виснажений, що ледве здужав говорити зі мною. Я почала погладжувати його по спині, злегка намагаючись спокусити його, але він пробурмотів, буцім дуже втомився, й махнув рукою, ніби хотів виставити мене геть. Минуло чотири години, а я все не могла заснути й невдоволено дивилась у стелю.

Ми з Патриком зустрілись, коли я була стажеркою в універсальній перукарні «Авангард» у Гейлсбері. Він увійшов, коли Саманта, власниця салону, була при ділі, й замовив стрижку номер чотири. Я зробила все так, як він і просив, проте пізніше він сказав, що то була не тільки найгірша стрижка, яку йому будь-коли робили, а й найгірша стрижка в історії людства. Три місяці по тому, усвідомивши, що любити бавитись із власним волоссям і годитися для роботи з волоссям інших людей — аж ніяк не те саме, я звільнилась і пішла працювати в кав’ярню до Френка.