Валентина Михайленко - Ніхто й ніколи

Їхні взаємини стали головною темою місцевих пліток. Максимові це було байдуже, він жив у зовсім іншому світі – світі бізнесу й грошей. Що йому були прості люди? Він би щиро здивувався, коли б хтось насмілився зробити йому у вічі закид щодо приватного життя. Вона ж, скріпивши серце, теж вирішила не зважати, бо в неї була велика мета…

На її здійснення пішло три роки. Яких лише принижень не перетерпіла, щоб стати Іриною Миколаївною Кривець. Але виявилось, що більшість із них ще попереду.

За тиждень після одруження Кривці перебрались у новий будинок, а на ранок Максим заявив:

– Сьогодні ж розраховуйся з роботи. Мені не потрібні твої копійки. Я хочу мати в домі ідеальний порядок, у будь-який час, коли мені знадобиться, має бути накрито на стіл, і ти повинна мати вигляд королеви.

Колись вона прагнула не працювати, пожити задля себе, та зараз відчула себе в тісній клітці, на яку чіпляють важкий замок.

Її слабкі протести Максим звів нанівець жорстким поглядом і однією фразою:

– Я не хочу бачити тебе втомленою і заклопотаною чимось іншим, аніж мною.

Вона спробувала поринути з головою у свої нові обов’язки і з жахом виявила, що є для чоловіка зручною й потрібною, але всього на всього річчю. Ніколи не казав їй куди їде, коли повернеться, нічого не розповідав, не радився. Часто дзвонив із мобільного:

– Накрий стіл на двох… трьох, чотирьох… Я буду за годину.

Вона тоді літала, збиваючись з ніг. Це була якась віддушина. Вишукано вдяглася, робила макіяж, приязно прислуговувала чоловікові та гостям, слухала на свою адресу компліменти. За тим знову наставала сіра одноманітність. Треба було слідкувати за ладом у величезному будиноку – не дай Боже Максим запримітить десь порошинку чи засохлу квітку, а в хатніх квітах, так само, як і в надвірніх, він дуже кохався і наставляв кілька сотень вазонів на всіх поверхах з різними екзотами. А ще в її обов’язки входило їздити на ринок за свіжими домашніми продуктами та забивати ними два величезні холодильники.

Їй це так остогидло, що вирішила набрати прислугу. Максим на це охоче згодився («Правильно, справжньою господинею стаєш»). Але тепер її починала заїдати нудьга. Забрала до себе матір, стало трохи веселіше. Порались удвох у саду, в квітниках, заважали садівникові: Максим разом із зведенням будинку заклав сад, розбив клумби, викопав невелике озеро й запустив сріблястого коропа. Розігнатися було де: п’ять гектарів землі приватизував майже задарма, користуючись добрими взаєминами з місцевим начальством.

Про колишню сім’ю Ірина його не розпитувала – все одно не сказав би нічого. Та «добрі» люди розповіли, що й там у нього лад: великий маєток, дружина й діти всім забезпечені. Максим у них бував щотижня, іноді ночував або й затримувався на два-три дні. Ірина заплющила на це очі. Нехай – там бізнес, там діти… Але на самому дні серця борсалася гірка образа.

Всі її сподівання завагітніти, народити Максимові нащадка й тим наміць прив’язати до себе, виявились марними – скалічилась абортами.

Свіжий струмінь у сіру буденщину розкішного життя вносив відпочинок: на Кіпрі, в Єгипті або в Ізраїлі. Іноді Максим возив її до столиці і там вони проводили гарний вечір у престижному ресторані, а потім цілу ніч кохалися в київській квартирі. На якийсь тиждень Ірина заспокоювалась, а тоді знову навалювалась душевна гризота.

Але за якийсь час тихе нудьгування скінчилося, й Кривці вступили в період затяжної домашньої війни, яка зовсім несподівано їх зблизила. Подумки Ірина Миколаївна похмуро жартувала: «Хоч одна спільна тема знайшлася – постійні сварки».

Що Максим не порвав інтимних стосунків з дружиною і вже не крився з цим, сприймала зовсім спокійно. Хоч і шкрябало на серці, та відчувала й свою вину. Та ось до неї почали доходити чутки, що чоловік не обминає жодну звабливу спідницю. А охочих переспати з ним, звісно, було багато, бо коханець він гарячий та щедрий… Ірині постійно кололи цим очі знайомі й подруги, навіть матері натуркотіли, що зять «безбожно тягається», малечу й ту возить у машині…

Терпець увірвався, коли Ірина без попередження повернулася з Києва, куди возила матір до лікаря, і застала Максима на подружньому ліжку з худющою розколошканою дівулею.

Отут і злетіла з Ірини Миколаївни вся вдавана роками покірність. З диким вереском і відбірною матірною лайкою вчепилася дівулі в патли, витягла з постелі, в чому мати народила, прогуркотіла з нею східцями з другого поверху і викинула за двері, прямо на вулицю.