Федеріко Мочча - Три метри над рівнем неба

– Привіт, Мал.

– Привіт.

Малюк усміхнувся, щасливий бути його другом, і дещо менше – що віддав пиво. Він віддалено нагадував Джона Белуші. Насправді йому б хотілося більше скидатися на нього, але Малюк не наважувався.

Степ закинув голову, п’ючи, й після довгого ковтка зустрівся очима з Маддаленою.

– Привіт.

Її м’які губи, рожеві й зблідлі, ледь ворухнулися, промовляючи вітання майже пошепки. Зблиснули маленькі рівні й дуже білі зуби, у той час як її прегарні зелені очі намагалися передати все її кохання. Марно. Він був молодий, але вже такий дорослий і все ще сповнений мрій.

Степ підійшов до неї, дивлячись їй просто у вічі. Очі Маддалени були прикуті до нього. Вона не могла відвести погляду, поворухнутися, зробити будь-що інше, зупинити це сердечко, яке, мов збожеволіле, співало сольну партію Філа Коллінза [12] Філ Коллінз – автор пісень, музикант, соліст групи «Генезис» (Genesis). . Степ приголубив її якимсь дивним жестом, поклавши долоню на щоку й провівши великим пальцем по вилиці.

– Потримай оце.

Він зняв «Дайтона» зі сталевим браслетом і вклав їй у руки. Маддалена затисла годинник у руці й піднесла його до вуха. Почула легеньке дзижчання – те саме, що вона слухала кілька днів тому під своєю подушкою, поки він спав, а її життям було дивитися на нього впродовж довгих хвилин у німій тиші. Тоді здавалося, що час завмер.

Степ легко видряпався на дашок «Ладзарескі». Пройшов над воротами кінотеатру «Вінья Клара», нещодавно знову відкритого під назвою «Одеон».

– Ну, хто долучиться?

Стоячи на дашку, глянув униз на групу своїх друзів.

– Ну, якого дідька ви досі там робите?

Вони малий такий дивний вигляд згори, коротковолосі – хто більше, хто менше. Полло, як завжди, переборщив. Його волосся здавалося легенькою білявою борідкою, яка, залишивши щоки, видряпалася нагору й закрила всю потилицю. Малюк мав волосся дещо довше за інших, але не аж таке, щоб прийняти його за лівака. Він був не такий осадкуватий, як інші. Звісно, теж ходив до спортзалу «Flex Appeal», але тільки для того, щоб побуянити там, поки інші тренувалися. Майже у всіх них були помітні фігури. Реготали, всі схиблені на тому, щоб похизуватися бодай на сантиметр більшими біцепсами, ніж у інших. Їхні батьки, адвокати чи банкіри, портьє чи автозаправники, не могли збагнути цієї навіженості. Такі різні між собою за професією та статками – а їхніх дивних синів пов’язувала міцна дружба і неймовірна манія знищувати за сніданком сирі яйця, жахливі протеїнові коктейлі з порошку, пивні дріжджі, пророщену пшеницю та печінку тріски.

Звісно, те, що вони брали до рук шприци тільки для того, щоб закачати собі анаболіки, почасти втішало.

– Ну ж бо, залізайте, курва мать. Чи вам потрібне запрошення на фірмовому бланку?

Сицилійця, Луконе та Полло не треба було вмовляти. Один за одним, ніби мавпи, в яких замість шерсті були куртки «Авірекс», вони завиграшки видряпалися на ворота. Всі долізли до дашка, останнім – Малюк, уже складений навпіл, щоб віддихатися.

– О, ні, я вже ніякий, буду арбітром.

Ковтнув «Гайнекена», бляшанку з яким він дивом не перекинув під час складного видряпування; для інших – дитячі забавки, для нього – подвиг рівня Месснера [13] Рейнгольд Месснер – італійський альпініст та письменник. Відомий завдяки тому, що став першим альпіністом у світі, який зійшов на всі 14 вершин планети, вищих за 8000 метрів над рівнем моря, часто в умовах підвищеної складності. .

– Готові?

Їхні обриси тьмяно вирізнялися у нічній півтемряві. Позаду них неонові вивіски м’ясних та фруктових магазинчиків – сині та червоні літери, що пломеніли посеред жовтого світла, – створювали фантастичну атмосферу.

Дівчата, що вже бачили цю сцену, радісно усміхалися. Нові, ще не «обкатані», просили пояснень.

– Нумо! – закричав Малюк і підняв руку.

Бризки пива долетіли до Валентини – красивої брюнетки з високим «кінським хвостом», яка віднедавна була дівчиною Джанлу, низенького типчика, сина заможного продавця краваток.

– Бля! – вигукнула вона, що створило кумедний контраст із її вишуканим обличчям. – Обережніше не можна?

Всі інші засміялися, витираючи краплі пива, що долетіли до них.

Майже одночасно з десяток мускулистих тренованих тіл зайняли позиції на дашку – руки витягнуті, обличчя напружені, груди напнуті, готові до великого випробування.

– Один! – закричав Малюк, і всі лікті легко зігнулися.

Мовчазні та сповнені сили, вони на руках опустилися впритул до холодного мармуру і ще навіть не встигли піднятися…