Лія Щеглова - Мрія метелика

Я божевільна! Я точно божевільна й маю якось упоратися з цією пристрастю. Та не можу.

Не хочу.

Ми зустрічаємось лише на вихідних, решту часу я самозабутньо чекаю на нього. Він не телефонує, не пише, його нема в соціальних мережах або «Скайпі». Він наче й не існує. Немов несамовита, я кидаюсь до роботи, лише вона надає змогу хоч якось відвернути увагу від думок про нього. Уже ознайомившись з основними видами діяльності компанії, я створила та просунула в реалізацію власний комерційний проект!

Ідея була ще з останнього курсу університету. Та без фінансової та юридичної підтримки, самостійно я б не впоралася. Довелося трохи скорегувати, та загалом усе вийшло якнайкраще. Спершу зацікавила начальницю нашого аналітичного відділу, вона дала добро на те, щоб я представила проект раді. І це все лише на другому місяці роботи. Мою завзятість помітило керівництво. Наступного дня після вдалої презентації я стояла в кабінеті директора.

– Подовжуйте в тому ж руслі й за півроку ви отримаєте значне підвищення, – відверто пообіцяв мені Антон Максимович.

Це була гарна обіцянка. Враховуючи й те, що, згідно з умовами, мені як розробниці та авторці проекту належав відсоток від прибутку. Звісно, якщо він буде, той прибуток. Радіти б успіхам, а я наче прибита весь час.

Невже я не потрібна йому більше ніж на вихідні?

Скільки часу це триватиме?

Чим завершиться?

Якщо я не потрібна йому решту часу, він не покличе мене одружуватися.

А чи цього я прагну?

Будь-яка нормальна дівчина прагне одруження.

Нормальна, а не божевільна!

Я не знаю, чого я прагну.

«Сексу», – відповів би він і мав би безсумнівно рацію.

Мама тривалий час мовчки дивилася на те, що зі мною коїться. Згодом почала приводити до тями. Закінчувалося це кожного разу однаково: сваркою. Хто-хто, а вона мусить мене розуміти! Сама ж знає, що воно таке, на власній шкірі відчула! Одного разу я не стрималася й пішла з дому. Вешталася парком, спостерігала веселощі інших. Усілася на лавку, ту саму, на якій колись сиділи з ним. Спересердя я геть забула, що гаманець залишила на столі в кімнаті. У кишенях знайшлося лише кілька гривень. Тож я не могла навіть у кав’ярню зайти. Крутила в руках телефон, найбільше жадала, щоб він подзвонив мені саме зараз, попри те, що сьогодні не п’ятниця.

Дива не сталося. Тоді майнула думка зателефонувати йому самій. Досі я жодного разу не робила цього. Завжди він вирішував, коли й де ми зустрічаємось. Якийсь час я вагалася, та все ж наважилась і натиснула кнопку виклику. Думала вже, що він так і не візьме слухавки. Та ні, він прийняв виклик.

– Мала, ти телефонуєш мені в роумінгу. Щось термінове?

Що я мала сказати? Що над усе волію зустрітися з ним просто зараз, відчути його обійми, пестощі, побути разом, відчути смак його шкіри та навіть просто поспілкуватися?

– Ні, – відказую, – не термінове. Вибач.

«Я просто скучила. До нестями. Хочу тебе бачити. Мені дуже самотньо…» – додаю це подумки, тільки для себе. У мені розливається розчарування.

Здається, він навіть щось відповідає на моє «вибач, не термінове». Та я розумію, що не отримаю бажаного, тож і говорити нема про що. Кладу слухавку. По щоках течуть сльози. А слідом приходить SMS про те, що на моєму рахунку залишилося шістдесят дев’ять копійок.

Чорт забирай його разом із роумінгом! Міг би принаймні попередити, що за кордон виїжджає! Я щойно поповнювала рахунок!

Невже він кожного разу приїздить заради мене з-за кордону? Це б мало мене втішити.

Не втішає.

На тій лавці я просиділа до глупої ночі. Завершилося все тим, що до мене підійшов патруль.

– Чи все у вас гаразд? Можна переглянути ваші документи?

У мене все гаразд, лише з матір’ю посварилася через те, що коханця маю. Показую їм паспорт.

– Пізно вже, – мовить один із них. – Ви б не сиділи тут сама. Ідіть додому.

Мабуть, слушна порада, враховуючи те, що вже настав новий день. Забираю паспорт і рушаю до виходу.

Восьмі після знайомства наші вихідні я проводила на самоті. Тієї п’ятниці він не зателефонував і не приїхав. Моя природна недовірливість відразу почала на-гора видавати нові версії: йому не сподобалося, що я зателефонувала, втрутилася в його життя без мене; він вирішив, що відтепер я весь час надокучатиму йому, тому відмовився від наших стосунків; він вирішив провчити мене за таке зухвальство, зайвий раз продемонструвати, що домінує він, а я не маю права голосу…