Ника Никалео - Любові полум’я

З динаміків зазвучала арія Тоски. Віола заслухалася, а в її очах зблиснули сльозинки… Та за кілька хвилин мить жалю до себе опанувала і зазбиралася до колєжанки.

Катерина винаймала офіс у центрі міста. Без недоречних новомодних ремонтів, зайвої побутової техніки. Це було затишне, майже домашнє приміщення. Мало на меті не вводити людину в оману своїм блиском, а внести у її неспокійний світ дещицю умиротворення і гармонії. Налаштувати клієнта, чи то пак, пацієнта на відверту, щиру бесіду з професіоналом.

— Привіт, прима, — ніжно пригорнула до себе подругу Катя, коли та, засніжена, впустила в офіс морозний Дух.

— У мене повністю хвора голова! — замість привітання поскаржилася Віола.

— Ото вже мені новина! — зіронізувала психолог і посміхнулася. — Гільйотина чи таблетка аспірину?

Подруга Віоли була шанувальницею і послідовником, так званої, гештальт-терапії. Найсучаснішого методу вирішення проблем, закутого у просту квінтесенцію — «тут і зараз». Його основний аспект полягав в актуальності. Аналізуючи людину через п’ять сфер її життєдіяльності: фізичну, духовну, емоційну, раціональну і соціальну, створювався її цілісний образ. Тоді проблеми, що турбували вирішувалися значно простіше. Дякуючи цьому методу, Катя налагодила стосунки зі своєю мамою. До цього не могла здійснити зближення багато років поспіль! Завдяки йому також стала успішним практикуючим психологом.

— Каву будеш? Чи може чай?

— Давай чай, Катрусю, — здавалося байдуже кинула Віола, скидаючи куплену ще на гастролях у Канаді штучну, але ефектну шубу під леопарда.

Катрусею подруга ставала тоді, коли було дуже зле, або надто добре. Взагалі, Віола, як і будь-яка актриса, вміла приховувати поганий настрій на людях. Та, коли емоції зашкалювали, допомагали тільки бесіди з Катею. Вони завжди спілкувалися не як психолог і пацієнт, а як звичайні подруги.

— Як відсвяткували Андріанів День народження? — почала здалеку Катя.

— Відсвяткували, — якось скрушно відповіла. — Жаль, що ти не змогла прийти.

— Робота, вибач. Хто був?

— Були усі. Навіть, прийшли ті, кого я взагалі вперше бачила. Але то таке, — і видихнувши, додала: — Він ходив за мною, як мале дитя. Буквально переслідував.

— Хто? Віктор?! — перепитала подруга, перебуваючи у курсі всіх останніх перипетій її життя.

— Так! — здивовано наголосила, наче це і не міг бути хтось інший.

— Той, що?! Ти ж йому симпатизуєш, — байдуже кинула Катря.

— Так, але це вже було за межею. Народ косо дивився і пошепки глузував.

— То нехай. Подумаєш!

— Катю, це — через край. Я його попередила, що не роблю маленьких ремарок.

— І він зрозумів?! — усміхаючись, здивовано підійняла брови Катя.

— Ще б пак! Відповів, що і не мав на меті нічого такого.

— Ну, от і добре. А ти дарма розхвилювалося.

— Я не через це, — прошепотіла, опустивши свої довгі смоляні вії.

— Тебе що, це теж зачепило?! — Катря витріщила очі на Віолу.

Між подругами зависла тиша.

— Я ж кажу: хвора на усю голову, — раптом розридалася Віола.

— О, Боже! Зачекай, що ж ти так бурхливо реагуєш? Таке буває. Ну, то що поробиш. Це — життя. Я взагалі здивована, що це з тобою аж тепер сталося.

— Чому?!

— Ти — дуже емоційна і темпераментна, до того ж ще й творча особа, — посміхаючись, щиро відповіла Катя.

— Я себе завжди контролюю і не розмінююся на усілякі рефлексії, — пояснила Віола.

— А Віктор — ду-уже достойний варіант, — прицмокнула Катерина.

— Варіант?! — вибухнула Віола. — Про що ти говориш? Який, к бісу, варіант?! У мене сім’я і він теж не одинак, між іншим.

— А шлюб — не щеплення від почуття, — із усмішкою прошепотіла досвідчена подруга.

— То, що мені тепер з цим робити? — схлипнула Віола. — Я не можу ні про що інше думати, працювати, їсти, спати, співати врешті-решт!

— О-о, це вже погано, — підсумувала психолог. — То повідом його, що ти передумала.

— Я не передумала! Цього не може бути. Ти знаєш, як я ставлюся до таких речей. Моя позиція тверда.

— А навіщо тобі такі високі принципи? Кому від цього добре? Тобі зараз добре?

— Мені нестерпно, — вичавила зі себе Віола.

— Ну, от. Для чого влаштовувати самій собі тортури, якщо мало бути навпаки? Якщо приходить справжнє почуття, то це не «за просто так». Отже, тобі це необхідно. Чи ти мазохістка?! За принципи завжди легше боротися, аніж жити згідно з ними! — і вже напівжартома: — Вибач, та коли лікар каже, «як дуже-дуже хочеться, то можна».

Враз Віолі здалося, що повітря у приміщенні гусне, а час зупиняється. І щось гаряче, аж до печії, починає пульсувати у неї під ложечкою.