Гейнц Фівег - Полум'я в лабораторії №1

На державному радіозаводі загула сирена. Перерва на обід. У цехах зупинилися машини, загрюкали двері, заводське подвір’я ожило: загомоніли людські голоси, почувся веселий сміх. Робітники і службовці поспішали в їдальню.

Біля вікна лабораторії № 2 дослідного цеху стояв інженер Фред Гансен і дивився на вулицю. Над заводом і далі над полем — сіре важке простирало неба. Важкі, набухлі хмари пливли так низько, що, здавалося, чіплялися за верхівки високих тополь біля воріт заводу. За вікном метушилися два горобці. Вони чубилися, наче бойові півні, здіймаючи нахабний лемент. Гансен не звертав на них уваги. Всіма своїми думками він був у лабораторії № 1. Як працює щойно сконструйований ультразвуковий передавач? Як вдалося підвищити силу звуку?

Гансен закусив губу, очі хижо примружилися.

Вже третій тиждень тривають випробування. Результати їх зберігаються в суворій таємниці. Місяць тому докторові Гартунгу вдалося сконструювати цілком оригінальний звукозбуджувач. Тепер доктор міг одержувати ультразвукові хвилі в сто разів сильніші, ніж ті, які можна було одержати досі.

Гансен потер рукою високе чоло і глибоко зітхнув від надзвичайного хвилювання. Енергія звуку сильніша у сто разів! Губи його міцно стулились, аж побіліли. Інженер поволі відійшов од вікна. Його сухе, худорляве тіло підтягнулося, напружилось. Тільки тепер він раптом — згадав, що сирена вже прогула на обід. Гансен уважно оглянув лабораторію. Вже кілька днів він. заміщав керівника, який тяжко захворів. Інженер вийшов з кімнати, замкнув двері і ступив на подвір’я заводу.

Великий світлий зал їдальні був повен людей. Запах смаженого м’яса приємно залоскотав ніздрі. Гансен потяг носом повітря і глянув у тарілку якогось учня.

— Смажена ковбаса, — пробурмотів він і відійшов од віконечка видачі.

Довго розглядав меню.

— Ви ніяк не можете вибрати собі щось? — привітно посміхаючись, запитала куховарка. — Рублені котлети сьогодні просто чудові. Чи, може, хочете квасолю з копченим м’ясом і підливою?

Гансен заперечливо похитав головою.

— Я б зараз з’їв смачний овочевий салат. Зелений горошок, морква, спаржа і… Та ви самі знаєте краще від мене.

— Свіжі овочі… — щось прикидаючи сама собі, сказала куховарка. — Зачекайте хвилиночку, пане Гансен.

Куховарка, невеличка, огрядна жінка, побігла в кладову, взяла з полички банку консервів і швидко відкрила її електричним ножем. Потім зайшла у велику облицьовану білим кахлем кухню і поставила консерви у високочастотну електричну піч.

Через хвилину куховарка клацнула маленьким червоним вимикачем біля дверцят печі, і монотонний зумер замовк. Жінка переклала їжу з банки на тарілку і повернулася до вікна видачі.

— Ось ваше замовлення, пане Гансен, — сказала вона з привітною посмішкою.

Інженер подякував і сів на своє місце. Шум у залі їдальні ставав голоснішим. У людський гомін, сміх впліталася лагідна музика гучномовців. Поруч за столиком сиділи заводські учні і розмовляли про ультразвук.

— У п’ятницю доктор Гартунг робитиме доповідь про ультразвук, — сказав невеликий кремезний юнак. — Я обов’язково послухаю, — додав він зразу ж. — Ото, мабуть, він сидить, доктор Гартунг? За маленьким столиком, біля другого вікна. Він завжди носить рогові окуляри.

— Ти щось плутаєш, — перебив його другий учень. — В окулярах — то професор Веге. А праворуч від нього, отой лисий, і є доктор Гартунг. Ліворуч сидить інженер Тале. Я вже їх добре знаю. Усі троє працюють у дослідному цеху. Коли я стану інженером, теж туди попрошуся.

Три науковці піднялися з-за столу разом. Інженер Гансен дивився їм услід, поки вони, збуджено про щось розмовляючи, переходили подвір’я заводу. Руки професора Веге були глибоко засунуті в кишені білого лабораторного халата, він був вищий на цілу голову від обох своїх колег. Доктор Гартунг, очевидно чимось дуже схвильований, весь час різко жестикулював правою рукою. Інженер Тале тримав долоні своїх коротеньких рук на грудях і заклопотано похитував головою. Нарешті всі троє зникли за залізними дверима дослідного цеху.

Голоси трьох чоловіків дзвінко лунали у великому залі.