Алессандро Барикко - Шовк

– Але ж я нічого не розумію.

Здоровань узявся за кий і врізав комбінацію з куль на шість очок.

– Тоді тобі залишається тільки знайти мадам Бланш. У неї крамниця тканин у Німі. На другому поверсі – бордель. Це теж її власність. Вона багата. І вона японка.

– Японка? Як же вона потрапила сюди?

– Коли хочеш щось від неї дізнатися, краще не питай про це. А, що за чортівня!

Однорукий ударив від трьох бортів на чотирнадцять очок.

Своїй дружині Елен Ерве Жонкур сказав, що має поїхати до Німа у справах. І що повернеться того самого дня.

На вулиці Москат, 12 він тихо піднявся на другий поверх, над крамницею тканин, і спитав, чи може побачити мадам Бланш. Його змусили довго чекати.

Вітальня була декорована, немов до свята, що почалося чимало років тому і досі не скінчилося. Дівчата були всі молоді, і всі француженки. Піаніст награвав під сурдинку мелодії, що мали російський колорит. Після кожної п’єси він пригладжував рукою волосся і казав тихо: « Voilà ».

Ерве Жонкур чекав зо дві години. Потім його провели по довгому коридору до останніх дверей. Він відчинив їх та ввійшов.

Мадам Бланш сиділа у великому кріслі біля вікна. Вона була одягнена в кімоно з легкої тканини, цілком білої. На її пальцях замість перснів виднілися крихітні квітки яскраво-синього кольору. Волосся чорне, блискуче; обличчя східне, досконале.

– Що дозволяє вам вважати себе аж таким заможним, щоб піти в ліжко зі мною?

Ерве Жонкур стояв перед нею, тримаючи капелюх у руці.

– Мені дуже потрібна ваша послуга. За будь-яку ціну.

Він вийняв із внутрішньої кишені свого сюртука аркушик, згорнутий учетверо, і подав японці.

– Я маю знати, що тут написано.

Мадам Бланш не ворухнулася ні на міліметр. Її стиснуті вуста суперечили існуванню усмішки в історії людства.

– Благаю вас, мадам!

У неї не було жодної причини робити це. Однак вона взяла аркушик, розгорнула його, придивилася. Кинула погляд на Ерве Жонкура, відвернулася. Повільно згорнула аркушик. Коли мадам Бланш нахилилась уперед, щоб його повернути, комір кімоно дещо розсунувся на її грудях. Ерве Жонкур помітив, що під сукнею не було білизни, а шкіра мадам була свіжа й по-дівочому ніжна.

– «Повертайтеся, або я помру».

Вона промовила це холодним тоном, дивлячись просто у вічі Ерве Жонкура, без жодного виразу на обличчі.

«Повертайтеся, або я помру».

Ерве Жонкур сховав аркушик до внутрішньої кишені свого сюртука.

– Дякую.

Він уклонився, підійшов до дверей та зупинився, щоб покласти кілька банкнот на столик.

– Забудьте про це.

Ерве Жонкур здивовано обернувся.

– Я маю на увазі не гроші, а ту жінку. Забудьте. Вона не помре, і ви це знаєте.

Ерве Жонкур поклав банкноти на столик, відчинив двері та вийшов.

Бальдаб’ю розповідав, що чоловіки приїжджали навіть з Парижа, багато чоловіків, щоб кохатися з мадам Бланш. Повертаючись до столиці, вони прикріпляли – щоб їм заздрили – до коміра вечірнього костюма маленькі сині квіточки, такі самі, які вона завжди носила між пальців, немов то були персні.

Уперше в житті Ерве Жонкур привіз того літа свою дружину до Рив’єри. Вони оселилися на два тижні в одному з готелів Ніцци, який полюбляли здебільшого англійці; від інших готель відрізнявся тим, що тут влаштовували для клієнтів музичні вечори. Елен була певна, що в такому чудовому місці їм пощастить зачати дитя, яке вони марно сподівалися народити вже багато років. Вони разом вирішили, що то має бути хлопчик і що назвуть його Філіпом. Подружжя брало помірну участь у світському житті морського курорту, їхньою головною розвагою було кепкування: ввечері, за зачиненими дверима своєї кімнати, вони глузували з диваків, з якими спілкувалися вдень. Одного разу на вечірньому концерті зустріли комерсанта з Польщі, торгівця хутром, котрий розповів, що бував у Японії.

Уночі перед від’їздом Ерве Жонкур прокинувся ще затемна, встав і підійшов до ліжка Елен. Коли вона розплющила очі, він промовив тихо, не впізнаючи власного голосу:

– Я завжди тебе кохатиму.

На початку вересня шовківники Лавільдьйо зібралися, щоб вирішити, як їм налагодити справи. Уряд відрядив до Німа молодого біолога, якому доручили вивчити хворобу, що знищувала грену, вироблену у Франції. Його звали Луї Пастер, він мав у своєму розпорядженні мікроскопи, здатні бачити невидиме; подейкували, що він уже здобув важливі результати. З Японії надходили звістки про неминучий вибух громадянської війни, до якої готувалися сили, що були проти доступу іноземців до країни. Французьке консульство, нещодавно відкрите у Йокогамі, радило тимчасово припинити торговельні зв’язки з островом, доки не настануть кращі дні. Схильні до обачності знатні особи Лавільдьйо усвідомлювали, яких великих витрат вимагають таємні експедиції до Японії, і тепер пропонували відмовитися від поїздок Ерве Жонкура та в поточному році використати грену, досить якісну, що її постачали великі імпортери із Середнього Сходу. Бальдаб’ю слухав усіх, але сам мовчав. Коли нарешті настала його черга висловитися, він тільки поклав свій ціпок на стіл та поглянув на чоловіка, що сидів навпроти нього.