Даніела Стіл: Диво

Літак приземлився в амстердамському аеропорту о шостій, і Квінн узяв таксі до готелю «Амстель». То був один із його найулюбленіших готелів у Європі. Його старовинна велич і винятковий сервіс нагадували йому готель «Ріц» у Парижі. Він попросив, щоб його не турбували, і невдовзі після того, як прибув, відчув, що, з одного боку, вже дуже сумує за «Вікторі» та її командою, а з іншого — його дуже хвилює зустріч із яхтою завтра вранці. Це передчуття не давало йому спати цілу ніч. Єдине, на що він сподівався, це що той корабель припаде йому до душі.

Отже, спав він неспокійно і прокинувся та був готовий їхати вже о сьомій наступного ранку. Протягом години він чекав на авто з водієм, щоб їхати, і мимохідь снідав, читаючи «Геральд Триб’юн». Від готелю до порту їхати десь годину, і о дев’ятій він уже заходив в офіс власника доку, кремезного немолодого чоловіка, одначе дуже енергійного, котрий чекав на Квінна, поклавши на стіл плани й креслення. Він чув і читав про Квінна дуже давно, а напередодні подзвонив у певні місця й зібрав про нього деяку інформацію. І тепер уже мав чітке уявлення, що за особа той Квінн, якого всі характеризували як людину сувору та навіть безжальну. Для тих, хто з якихось причин не догодив йому, Квінн міг стати просто втіленням люті.

Квінн невимушено розвалився у кріслі, і його блакитні очі затанцювали по кресленням на столі власника дока, якого звали Тем Хаккер і який був на кілька років старший за Квінна. Обидва його сини працювали в батьковому офісі, саме вони детально пояснювали Квіннові, що до чого на тих кресленнях. Обоє молодих людей були задіяні в тому проекті і, звісно, надзвичайно пишалися тим. Вітрильник мав вийти ефектним, і, слухаючи їх, Квінн знову відчув повагу до генія Боба Рамзея. Величезний вітрильник, здавалось, матиме все, чого можна було побажати. У ході розмови у Квінна виникли дві нові ідеї, які він запропонував і які у свою чергу вразили обох молодих Хаккерів так само, як і їхнього батька. Ідеї Квінна стосувались технічного боку справи і вдосконалювали первинну концепцію Рамзея.

— Він буде не сповна розуму, якщо позбудеться цього корабля, — мовив Квінн, і вони почали далі вивчати креслення. Тепер йому кортіло побачити корабель у натуральному вигляді.

— Ми будуємо його завдовжки вісімдесят метрів, — гордо сказав Тем Хаккер. Двісті п’ятдесят футів. Але це видалося Квіннові навіть забагато. І на меншому вітрильнику могло бути все, що він бажав і чого потребував.

— Якби ж то розмір був найбільшим щастям!.. — пожартував він, маючи на увазі довжину вісімдесят метрів, а потім висловив побажання побачити недобудований корабель, який Рамзей виставляв на продаж. А коли побачив його, то, вражений, завмер і присвиснув. Корпус корабля вже було зібрано. Головна щогла мала сягати висоти ста дев’яноста футів і тримати вісімнадцять тисяч квадратних метрів вітрил. Коли вітрильник добудують, він являтиме собою чудове видовище. І навіть у недоробленому стані він видався Квіннові створінням рідкісної краси. То було кохання з першого погляду: побачивши корабель, він зрозумів, що повинен його придбати. Квінн Томпсон був людиною миттєвих і водночас «непровальних» рішень.

Протягом години вони оглядали яхту, обговорювали зміни, які Квінн хотів би зробити, а потім вони з Темом Хаккером повільно пішли назад до офісу. Хаккер і Боб Рамзей свого часу узгодили ціну на вітрильник, і, після кількох швидких підрахунків з урахуванням побажань Квінна, Хаккер назвав ціну, яка просто вбила б більшість покупців. Коли Квінн почув її, він не виявив жодних емоцій. Запанувала довга тиша, і Хаккер дивився на нього, оцінюючи можливості того чоловіка, який кивнув на знак згоди. Коли це сталось, він простягнув йому руку, яку Квінн потис. Справу було зроблено за ціну, яка вражала, але він цілком усвідомлював, що вітрильник вартий цих грошей. Обидва чоловіки були задоволені. Квінн сказав, що хотів би, аби вітрильник був готовий до серпня. Це означало значне прискорення робіт, але тепер, коли він побачив його, то більше не міг чекати того дня, коли вирушить у подорож, щоб на борту розпочати своє життя втікача. Місяці чекання могли видатись йому нескінченними, але він весь здригався від радісного передчуття.

— А чи не погодились би ви на наступний листопад? Чи принаймні якби ми зробили її для вас до жовтня? — обережно запропонував Тем Хаккер.

Тут Квінн Томпсон розпочав нелегкий торг.

Але врешті-решт після тривалих перемовин вони дійшли згоди на вересень. Принаймні на цей час, як гадав Тем Хаккер, можна буде випробувати вітрильнику морі. І, якщо пощастить, він зможе вирушити в далеке плавання наприкінці місяця або ж у перших числах жовтня. Квінн сказав, що весь цей час житиме думкою, що все станеться саме так. І він має намір прилітати сюди якомога частіше, щоб бачити, як просувається робота, і щоб її таки справді було завершено до дати, яку вони погодили. Це буде майже за рік, і Квінн не знає, як доживе до дня, коли зможе вийти в море.