У єстві Квінна, однак, містилося те ніжне начало, про яке небагато хто знав і про яке добре знала Джейн, — його здебільшого не було помітно, та й сам Квінн це приховував. І якщо Алекс успадкувала його силу, то аж ніяк не те ніжне начало і не здатність до співчуття, яку мала Джейн. У ній була та крижана сторона, яка навіть лякала Квінна. Вона тримала лють на нього протягом років, і було зрозуміло, що вона не збиралась і надалі мінятись, особливо тепер, коли відчула, що її підвели, і вона не змогла побути з матір’ю в її останні дні. Це був фінал їхніх стосунків як батька й дочки. І тепер він збагнув, почувши звинувачення від Алекс, що так сильно хотів тільки сам побути з Джейн у її останні дні і що напевне не бажав ділити її з Алекс. Його так вжахнуло, що Джейн помре, що він відмовився повірити в це. Вони мали так багато сказати одне одному протягом усіх цих років, поки його не було поряд, сказати те, чого він ніколи не говорив їй і не вважав за потрібне говорити. І тільки в ті останні тижні вона показала йому свої вірші та щоденники. Він завжди вважав, ніби добре знає свою дружину, і тільки у присмерку її життя з’ясувалось, що він її зовсім не знав.
Під спокійною, тихою, м’якою зовнішністю ховалася жінка безмежної доброти й душевного тепла, сповнена кохання й пристрасті, — і все це було спрямоване тільки на нього. Ще донедавна він зовсім не розумів усієї глибини її натури. Алекс було в чому дорікати йому, тепер він знав це й не міг цього собі пробачити. Він також ніколи не був поряд із Джейн. Відтак зрозумів, що прирікав свою дружину на самоту значно більшою мірою, аніж дочку. Джейн мала б гніватись на нього так само, як і Алекс, але дружина тільки дедалі більше й більше кохала його у своїй безмежній самотності. Він відчував жахливий сором через це і знав, що через почуття провини він страждатиме до кінця своїх днів. Тепер він вважав себе мало не непрощенним злочинцем, а тим паче після того, як прочитав усі її щоденники. Він узяв їх із собою в плавання і читав їх щоночі протягом усіх тих місяців. І не так щоденники, як її вірші краяли його душу й розривали серце. То була найспівчутливіша, найшляхетніша жінка, яку він тільки зустрічав у житті, котра вміла вибачати все і мала у своїй душі такий скарб, про який він і подумати не міг. Найгіркішим жартом долі було те, що він збагнув це тільки тоді, коли вона відійшла у вічність. Але запізно. Непоправно пізно. Єдине, що він міг робити тепер, — це оплакувати свою втрату до скону. Нічого не можна було залагодити, неможливо внести бодай якісь поправки, хоча б якось спокутувати свою провину і єдине, що втішало, — він попросив вибачення ще до того, як вона померла. Найгірше було те, що Джейн запевняла його, ніби йому не варто картати себе, нема чим собі дорікати. Вона переконувала його, ніби була щаслива протягом усіх цих років, які прожила з ним, а це лише посилило відчуття його провини. Як можна бути щасливою з чоловіком, якого ніколи немає поряд, який майже не звертає на неї уваги? Він знав, у чому полягала його провина і чому він поводився саме так Квінн жив винятково проблемами своєї «імперії», своїми здобутками, власними справами. Він рідко думав про щось інше, зокрема про дружину та дітей. Алекс мала повне право гніватись на нього, він знав це, і Джейн мала б причини ненавидіти його, але так не сталось. Натомість вона присвячувала йому любовні поезії і пишалась своєю відданістю йому, а Квінн як ніхто знав, як мало він заслуговував на це. Мало не щоночі він бачив усе це вві сні. Йому снилось, ніби вона благала його йти додому, прохала не лишати її саму, не забувати її.
Квінн облишив справи за рік до того, як вона померла, і протягом року вони подорожували, побувавши в усіх місцях, які йому хотілось відвідати. Як завжди, Джейн була щаслива їхати за ним туди, куди він бажав. Вони відвідали Балі, Непал, Індію, далекий Китай. Відтак повернулися до місць, які обоє любили: Марокко, Японії, Туреччини. Вони подорожували без упину протягом усього року, і вперше за довгі роки стали значно ближчими одне до одного. Він зовсім забув, як добре з нею, яка вона чудова співрозмовниця, яка насолода перебувати в її товаристві. Вони наново закохались одне в одного і ніколи раніше не були такими щасливими, як тоді.
А в Парижі раптом виявилось, наскільки вона хвора і як це серйозно. Протягом кількох місяців у неї були проблеми зі шлунком, які вони обоє вважали лише наслідком специфічного харчування в подорожі. Вони прилетіли додому, але все тривало й там. І навіть було гірше, ніж вони думали, але обоє не хотіли в це вірити. Зараз він зрозумів із її щоденників: вона усвідомила серйозність того, що мучило її, раніше, ніж він. Проте була переконана, що подолає усе це. Вона страждала мовчки протягом тих місяців, щоб тільки не зіпсувати подорож, яку він так хотів здійснити, на яку так довго чекав. Вона була сумна, бо повернення додому означало, що вони відмовляються від Бразилії й Аргентини. А тепер без неї все втратило сенс і стало безнадійно порожнім.
Читать дальше