Даніела Стіл - Диво

— Цього ранку я дійшов такого самого висновку, — спокійно відповів Квінн. Він дуже не хотів залишати «Вікторі» і знав, що за два дні вона плистиме через Гібралтар, а потім до Сен-Мартена, де її власник разом із дружиною й дітьми має зустрічати Різдво. Та сума, яку Квінн заплатив за фрахтування, була величезною й допомагала Барклі утримувати яхту. Ще одне фрахтування могло б забезпечити перехід яхти до Квінна. — Чи не знаєте, хтось іще має зараз на продаж щось подібне? — запитав Квінн із цікавістю, а капітан, обмірковуючи його питання, зосереджено дивився просто перед собою, не спускаючи очей із їхнього курсу, коли вони входили в канал.

— Гадаю, нічого, що відповідало б вашим вимогам, жодного корабля такого рівня.

Продається чимало великих кораблів, але вітрильник такого калібру, який хотілось би мати Квінну, і справді знайти було дуже важко. Власники таких суден здебільшого дуже любили їх і не розлучилися б із ними так просто. На палубу вийшов перший помічник капітана, і капітан поставив йому те саме питання. Ствердна відповідь молодого чоловіка схвилювала Квінна.

— Я чув про один зо два тижні тому, коли ми пливли з Норвегії. Він іще не добудований, але вже продається. Він іще в доці в Голландії. Його проектував Боб Рамзей — відомий моряк, який брав участь у багатьох європейських змаганнях на трьох чудових яхтах, зазвичай йому дістаються всі призи. Він американець, одружений із француженкою, вони живуть у Парижі. Це герой у міжнародному світі вітрильників, а всі яхти, які він побудував, просто виняткові.

— А ти знаєш, скільки в ній ярдів? — запитав Квінн, враз подумавши, чи не почуто часом його молитви. Помічник капітана дуже зрадів.

— Я довідаюсь. Якщо ви хочете, я зателефоную йому, тільки-но ми зійдемо на берег.

Того дня Квінн мав летіти до Лондона, переночувати в готелі й над ранок летіти до Сан-Франциско. Він телефонував своїй дочці Алекс до Женеви, щоб побачитись із нею, перш ніж летіти додому, а вона відповіла, що дуже зайнята з дітьми. Він знав справжню причину, чому вона не хоче бачити його, і вже не мав змоги боротись. Їхній конфлікт був дуже виснажливим і тривав дуже давно. Вона так і не вибачила йому того, що у дні свого дитинства вважала гріхом. А кілька місяців тому казала йому, що ніколи не вибачить йому, що він так пізно повідомив її про хворобу матері. Тепер він збагнув, що саме сліпа надія на диво заважала йому зателефонувати їй раніше. І він, і Джейн відмовлялись повірити, що вона скоро помре. Вони говорили одне одному та оточенню, що вона видужає. А коли Джейн таки дозволила йому подзвонити дочці, їй лишалось жити два дні. Вочевидь, йому та Джейн дуже хотілось побути наодинці в її останні дні, і саме цим пояснюється те, що Алекс покликали запізно.

Коли Алекс прилетіла побачити матір, Джейн була непритомна. Алекс прибула за два дні до її смерті, і Джейн чи то відчувала такий нестерпний біль, чи то перебувала під дією заспокійливих ліків, що Алекс ледве змогла поговорити з нею — хіба що в рідкісні хвилини просвітлення, коли Джейн продовжувала говорити, ніби з нею все гаразд. Алекс заніміла від горя й потрясіння, а потім у гніві накинулась на батька. Усе своє горе й почуття втрати вона вилила в обурення, яке й раніше відчувала до нього, а тепер її біль і розчарування вилились у сцену страшної образи. Коли вона повернулась додому, то надіслала Квіннові одного стриманого й гнівного листа, а далі протягом місяців не відповідала на жоден його телефонний дзвінок. Незважаючи на останнє прохання Джейн, звернене до них обох, примиритись і піклуватись одне про одного, Квінн після смерті дружини махнув рукою на Алекс. Він знав, як тяжко переживала Джейн їхнє відчуження. І йому було ніяково, коли він думав про це, але не мав сили щось зробити. І в глибині душі вважав, що Алекс має рацію. Як би там не було, а він і Джейн могли б дати їй можливість попрощатись із матір’ю.

Він подзвонив їй два дні тому з «Вікторі» — то була остання марна спроба вийти з нею на контакт, — а зустрів крижану відмову. Здавалось, тепер не було ні найменшої надії навести мости через прірву, а її гнів на дитинство здається довічним. Протягом усіх цих років, коли він будував свою «імперію», він майже не бував разом із Джейн і дітьми. Щодо Джейн, то вона вибачила йому, вона завжди розуміла те, що він робив і що все це для нього важило; вона ніколи не дорікала йому. Дружина пишалась його перемогами, чого б це не коштувало особисто їй. А от Алекс почала ненавидіти його за те, що його ніколи не бувало вдома, й за те, що, як їй здавалося, він не мав жодного інтересу до неї, коли вона була дитиною. Дочка сказала йому про це в день похорону, тоді й висловила своє обурення з приводу того, що її не повідомили, наскільки серйозно хворіла її мати. І хоча вона успадкувала від матері її ніжний погляд, проте була жорстка, як він, — у певному сенсі навіть іще жорсткіша. Вона була немилосердною й не вибачала свого минулого. А тепер батько ніяк не міг захиститись від її гніву. Він знав, що дочка має рацію.