Анатолій Сергієнко - Морошка для Оксани

Члени комісії, оглянувши бурову, перемовляючись, ішли до нас. Я ще здалеку бачив: усі, крім рибінспектора, задоволені. Рулєєв ступав твердо, з обличчя не сходила глузлива посмішка, підборіддя войовниче випнулося, очі примружені, наче в кота, який чатує на мишу, і вся його постать мала вигляд неприступної фортеці, яку голими руками не візьмеш.

Біля Рулєєва, пояснюючи ситуацію, нервово крокував Бондаренко. Але рибінспектор його не слухав, кривив уста й скаржився головному інженерові:

– Рево Алійовичу, знову кінець місяця – і знову відхилення від узгодженої схеми. Повторюється старенька казочка про солом’яного бичка. На папері одне, а насправді зовсім інше. Чи ви гадаєте, що Рулєєв хлопчик, якого можна водити за ніс? Я змушений писати рапорт генеральному директору.

Сабіров уважно вислухав рибінспектора, суворо зсунув брови і по хвилі мовив:

– Усяку схему, шановний Віталію Аркадійовичу, треба прив’язувати до конкретної місцевості. А що ми бачимо? Клаптик землі! З одного боку море тисне, з іншого- затока. Нам нема де навіть розвернутися. Скоро ми взагалі відмовимось од цих громіздких котлованів, будемо вивозити шлам у контейнерах. А зараз зробимо так: акт підпишемо. У нас немає іншого виходу.

– Даруйте, Рево Алійовичу, як же підписувати? Очисні ж споруди не готові,– відбивався Рулєєв, але вже не так завзято.

– За годину все буде зроблено, – швиденько вставив своє слово виконроб, з надією глянувши на головного інженера.

– Ось бачите, Віталію Аркадійовичу, за годину котлован буде готовий, як авторитетно запевняє товариш Бондаренко. Повіримо йому на слово.

Рулєєв важко зітхнув, недовірливо подивився на виконроба, потім перевів погляд на котлован.

– Ну що з вами робити? План, метри, кінець місяця – зрозуміло. Але є ще й постанова уряду про охорону природи. Про це теж варто пам’ятати. Гаразд, я востаннє підпишу під вашу, Рево Алійовичу, персональну відповідальність.

Сабіров притис руку до грудей, даючи зрозуміти цим жестом, що все буде зроблено. Члени комісії підписали відповідні папери, сіли в авто й покотили на базу.

– Бачив, інженере, як треба працювати? Вчись! – ховаючи папери в шкіряну теку, весело мовив Бондаренко. – Раз, два – і в дамках! А ти казав, що рибінспекція не підпише. Куди вона дінеться в кінці місяця?

Від дизельної звівся вгору сизий димок вихлопу. Неохоче запрацював дизель, застукотів компресор.

Бурова без шуму завше пахне пусткою. Ходиш бувало серед мовчазних механізмів і стає моторошно. Зовсім інша справа, коли ревуть двигуни, риплять гальма лебідки, зітхають пневматичні муфти. Веселіше тоді працюється, спокійніше на душі.

День видався напруженим і минув швидко, непомітно. Ноги в мене гуділи, однак утоми не відчував. Уже коли сідали в вахтову машину, згадав про морошку. Забув назбирати Оксані. Коли ще випаде така нагода? Завтра пуск бурової, і мені буде не до морошки.

Нас приїхало на Північ четверо. Я, Сергій, Славко і Оксана. Залишилось двоє: Оксана і я. Якби мені три роки тому сказали, як складеться наше життя, які випробування чекають на мене, я, мабуть, здивовано знизав би плечима, а може, розсміявся б у відповідь.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.