Анатолій Сергієнко - Морошка для Оксани

– Не знаю, що й казати, – мовив по хвилі. – На складі є ліцензійні долота. Дасте нам, тоді будемо націлюватись на п’ятсот метрів. Інакше такий метраж за три дні взяти неможливо. І ще одне маленьке прохання: все, що замовляємо, бажано привезти сьогодні.

– Це вже ділова розмова. Недарма твій наставник Касько казав, що тебе давно треба ставити до керма бурової бригади. Гаразд, долота я тобі дам. А все необхідне для пуску бурової сьогодні привезуть, я вже розпорядився. Отож, Титаренко, слово за тобою.

Я мовчав. Наперед не варто рапортувати. Надто часто лунають обіцянки. Краще промовчати, ніж запевнити й не виконати.

Головний інженер зрозумів, що бити в груди себе я не буду, тому хитнув головою, щось промимрив собі під ніс і рушив до бурової. За ним бадьоро підтягнулися члени комісії. Лише рибінспектор Рулєєв – низенький, кругленький, як м’ячик, чоловічок – задріботів у бік котловану, підозріло позираючи на «японця». Виконроб монтажників Бондаренко кашлянув, глянув спідлоба на мене і неквапно подався за рибінспектором.

Відчуває слабинку, збагнув я, очисні споруди ще не готові, пішов «обробляти» Рулєєва, аби той підписав акта.

Я залишився на містках разом з Янимовим, начальником нашої інженерно-технологічної служби. Мав Олександр Іванович кремезну, огрядна постать з доволі примітним животиком і виглядав старше своїх тридцяти двох років. Ходив повагом, набундючившись, наче індик, випнувши губи. Очі мав маленькі, колючі, злі. Голосом Янимов відзначався гучним і дужим. Коли в диспетчерській робив черговий рознос майстрам, складалося враження, що тремтять стіни й вібрує стеля.

Його манера керувати мені не подобалася. В основному він брав горлянкою, переконувати ж, розмовляти щиро й відверто не вмів, і за це його не поважали буровики. Найменшу провину Олександр Іванович не дарував нікому й при нагоді завжди згадував старі промахи. Єдине, чому я заздрив, так це його невичерпній енергії та вмінню негайно реагувати на ненормальності в роботі. Тільки щось негаразд, начальник служби тут як тут. Втома не брала цього чоловіка. Він міг кілька діб гасати на своєму уазику по бурових, зберігаючи впевненість та командирський вигляд.

Налітав на бурову несподівано, наче смерч, бо категорично заборонив диспетчерам попереджати майстрів про свій приїзд. Янимов не йшов до вагончика перевіряти папери, не читав нудних нотацій, як робили інші перевіряючі, а простував одразу до вишки. Бувало, не встигне майстер зачинити за собою двері вагончика, а Олександр Іванович уже біжить назустріч, викрикуючи такі слова, що навіть у буровиків вуха в’януть.

Ми не сподобались один одному, можна сказати, з першого погляду. Але виробництво є виробництво. Особисті антипатії та емоції – геть. Є діло, план, люди, якими керую я, начальство, якому підпорядковуюся.

– З ночі пускай людей по вахтах, – голосно почав Янимов. – Пускова конференція сьогодні о сьомій. Чуєш? Я бачу, ти й вухом не ведеш. Електростанцію пустили?

– Ще ні.

– Мать твою! Негайно давай енергію. Перевір поворотний кран. Сьогодні привезуть труби. Дивись, щоб не вийшло так, як на попередній «нулівці», коли трубовоз півдня простояв! З людьми як?

– Не всі вахти укомплектовані. Двоє помбурів у відпустку просяться.

– Поки не пустиш бурову й не виконаєш місячний план, ніяких відпусток, мать твою! – гудів Янимов. – Завтра я тобі підкину стажерів. Тракторів скільки дали?

– Два.

– Досить. Сьогодні щоб переїхав, чуєш? І без вибриків! Бач, нові долота йому давай. Сказав головний інженер п’ятсот метрів – і крапка! Май на увазі, Титаренко, свердловину забурюватимеш сам. Начальники зміни зайняті, допомагати не будуть. Утямив, мать твою?

– Утямив, мать вашу!.. – злісно відгукнувся я.

– Но-но, без матюків тут!.. Твоє діло – підготувати все до пуску бурової й вчасно забурити свердловину. Про план є кому думати. А то, бач, завези йому сьогодні, подай на тарілочці. Забагато хочеш, мать твою!

– Не багато, а те, що треба для роботи. Мені ці постійні аврали в кінці місяця вже набридли. Що я буду казати робітникам? Хтось знову не справляється з планом?

– Ти поменше з ними на цю тему балакай. Між робітником і майстром мусить бути дистанція, а то не встигнеш озирнутися, як сядуть на голову. Досить того, що заробляють більше ніж ітеерівці.

– Крім зарплати, є ще конкретна мета. Робітник – не залізний робот, а жива людина.

– Не лізь у високі матерії,– підвищив голос Янимов, – і мене не вчи. Молодий іще, мать твою! Може, начальник служби краще знає, що таке конкретна мета! Гаразд, ми з тобою ще поговоримо. Зараз мені ніколи.