Дарина Гнатко - Лора. Історія одного божевілля

За рік у родині народився син Петрусь.

Посеред сусідів та знайомих Бурків довго блукалися перемовини об тім, що молода пані Бурко є вкрай нещасливою в шлюбі й навіть народження сина не додало особливої радості до її таких гарних темно-синіх очей, які – коли було поглянути здалеку – за кольором видавалися темними, майже чорними на її блідому й сумному личку. Пані Тетяну зрідка бачили всміхненою. Й нехай гарно й досить заможньо одягнена, вона все ж з’являлася на вулицях міста примарною тінню – й капелюшок та парасолька, що були мов покликані ховати від стороннього погляду сум на молодому обличчі, геть не були спроможними впоратися з тим. Квітуча й неймовірно гарна раніш, пані Бурко прив’ядала невблаганно за роки свого подружнього життя з поліцмейстером, і, хоча продовжувала полишатися напрочуд вродливою, все ж якась частина її вроди зниклася й пригаслася. Через рік після народження Петруся вона народила ще одного сина, щоправда, вже мертвого, й тільки через два роки заробилася важкою знову, обродившись цього разу донькою Єлизаветою. Але, на жаль, і цій дитині Бурків не судилося було жити на світі й дівчинка померла у віці двох рочків від запалення легенів.

Сину Тетяни Петрику виповнилося майже десять років, коли доля пані Бурко перетнулася з долею Владислава Войтовича.

То трапилося на прийманні в голови міста.

У переддень того приймання між подружжям Бурків виниклася сварка… Данило Семенович помітив увагу до своєї дружини з боку одного зі своїх співслуживців і почав звинувачувати у тім чомусь саме Тетяну, хоча жінка ніколи не звертала уваги на інших чоловіків, а тим більш ніколи їх не зваблювала. Не кохаючи свого чоловіка, вона все ж була полишена пустого кокетування й ніколи не допускала нехай і легкого, але все ж таки флірту з мужчинами, хоча й мала безліч нагод прикрасити негарну, з рідким напівсивим волоссячком голову Бурка ріжками невірності. Вродлива, усе ж таки надзвичайно вродлива, незважаючи на вічний сум у очах через нещасливе заміжжя, вона викликала цікавість та захоплення. Погляди чоловічі, мов причаровані, завжди линулися до стрункої її постаті, де б вона не з’явилася – на вулиці, просто прогулюючись неквапливим кроком, чи ж на світському прийманні, де оберталося досить шановане панство міста Кременчука. Траплялося, що до неї залицялися, й залицялися досить нахабливо, й Бурко щось помічав своїми водянисто-блакитними очицями, а щось проґавлював – та завжди саме Тетяна полишалася провинною у тім, що на неї так відверто зверталася чоловіча увага.

До нудоти наслухавшись звинувачень від чоловіка, вона в той вечір відмовилася йти з ним на приймання до голови.

Бурко недобре зіщулився.

– Ти підеш туди, навіть коли я для цього буду змушений потягнути тебе за коси! Ти мене зрозуміла?

Але Тетяна затято продовжувала відмовлятися.

– Я не піду туди!

– Підеш!

– Ні!

Другого дня він силоміць змусив її одягнути святкову сукню з оксамиту брунатного кольору й повіз із собою на приймання.

Доленосне, як з’ясувалося, приймання.

Саме там вона зустріла Владислава Войтовича.

Неможливо було сказати напевне, що красень Войтович, котрому на день тої зустрічі виповнилося тридцять чотири роки, відразу ж і до напівпритомності вразив пані Бурко, але… Коли їх познайомив голова – й як виявилося згодом, саме за наполяганням пана Владислава, Тетяна тільки ввічливо посміхнулася у відповідь на привітання привабливого пана, та все ж серця її, що так довго перебувало скутим крижаними брилами байдужості до всього чоловічого роду-племені, торкнулося щось незнайоме… й тонка біла ручка, що була простягнута Войтовичу для поцілунку, лише слабко, ледь помітно здригнулася, коли вуста його торкнулися ніжних пальчиків цілунком… Того не помітив ніхто, геть ніхто, окрім самого Войтовича, котрий уважно й навіть пронизливо на неї поглянув, але нічого не сказав.

Він запросив її на танок, але вона відмовилася.

Його чутливих вуст торкнулася повільна усмішка.

– Я не прийму від вас відмови.

Тетяна дещо спохмурніла.

– Вибачте, але…

Не договорила… тільки скрикнула вдивовано та вражено, коли його сильні й гарячі руки охопили її владно та наполегливо й потягновили в коло танцюючих… Несподівано закружлялася голова, і вона ледь вбачала перед собою його вродливе й упевнене лице, і весь світ наче крутився довкола неї від відчуття раптової слабкості. Ніколи руки чоловіка, що торкалися її тіла, не викликали такого хвилювання. Руки Данила, котрий похапцем і грубо зминав її ніжне струнке тіло, викликали лиш огиду й потайну ненависть, а руки інших чоловіків, котрі хоча й зрідка, та все ж доторкалися до неї, нічого, окрім байдужості, не добували своїми дотиками.