Роман Андрiяшик - Люди зі страху

– Якби Жофр4 докумекав, що намислив Шлiффен5, то дав би фрiцам припарки.

– А якби Мольтке6 не зазнався, то примусив би французьких генералiв переодягатися в спiдницi. Треба ж було йому гнатися за недобитками.

[4 Головнокоиандуючий французьких армiй у 1914-1916 рр.

5 Нiмецький вiйськовий стратег.

6 Фельдмаршал, представник старшого поколiння нiмецької вояччини]

– Перед вiйною Нiмеччина мала золотий запас у сто двадцять мiльйонiв марок.

– А шанцевий iнструмент забороняли видавати…

– Посуньтеся,– штовхнув я .Молотковського.

– Майте на увазi,– казав у цю мить коваль,– що Вiльгельм 7 – то був .сучий син.

[7 Нiмецький iмператор Пiд час листопадової революцiї в Нiмеччинi втiк до Нiдерландiв, у 1933 роцi висловив свою солiдарнiсть фашистам.

– Але на телеграмi Лiхновського,– втрутився я,-цими самими словами обiзвано Георга V 8. У владик кожне слово на пiдхватi.

8 Англiйський король

– О, моє шануваннячко, пане Повсюдо.– Молотковський зробив для мене мiсце на ослонi.– Ми ось… За ваше здоров'я, пане Повсюдо! – Вiн перехилив кварту i, скривившись та скрипнувши зубами, додав:– Вiйна, знаєте, це таке дiло… для кого старатися?

– Але ж вiйна закiнчилась?

– Нiколи не закiнчиться.– Молотковський люто вирячився на Головацького.

Маєте рацiю,– зiтхнув я.– За все добре!

– Повсюдо! – вигукнув з кута Iлля Гордiй, невгомонний анекдотист, старий парубок (до цього вiн мене не бачив).– Хлопцi! Приймаю Повсюду в заступники на дiвочому фронтi. Слово честi, вiн проп'є з нами всю валюту, яку заробив австрiйським штиком, i нiколи не ожениться. Увага, панове? Коли господь прийме нашi душi, прошу вiд громади пам'ятника: ми з Повсюдою на бочцi вина. Освятiть пам'ятник поруч з цiсарем.

Менi раптом пересохло в ротi од його пророцтва, i я почав пити одну за одною. Подумки я протестував: «Iлля – божевiльний. Не слухай. Прокопе. Ти сам знаєш, що треба робити. Це баламути. На словах вони – одне, а в душi теж хотiли б почати заново, та не мають вiдваги i котяться за iнерцiєю. На себе будуть колись нарiкати. А ти йди своєю дорогою…»

Пиятика дiйшла такого розмаху, що стала нiби роботою. Пили сквапно, мовчки, ненаситно, як самозреченi.

– Аборигени 9,– пробурмотiв я.

9 Тут вжито в значеннi-люди з закостенiлими традицiями. Австралiйськi аборигени, наприклад, вiрять у тотемiчнi символи. Безглуздi традицiї – непорушний закон для аборигенiв. Вiн прив'язує їх до легендарного минулого, прирiкаючи на первiсну дикiсть. Австралiйськi аборигени загнанi в резервацiї, негласно присудженi на винищення.

– Що ти сказав? – затермосив мене Iлля, звiсившись надi мною.– Що ти верзеш?

– А-бо-ри-ге-ни… – Я сп'янiв.– Череда, орда, латифундiя, рента, розтоптане сумлiння.

– На,– Iлля подав менi чиюсь наповнену кварту.

Серце вистукувало ковальським молотом. Я ледве сидiв, обтяжений вином. Я ще бачив, як звалився пiд стiл Молотковський, вiдтак Головацький, i зрадiв: я ляжу останнiй i нiчого їм не виляпаю.

Бiля вуха хропiв Iлля. Не хропiв, а декламував:

То я на Чорному морi, то на суходолi, Пiд припiчком долi, На припiчку духи душу, На каменi рибу трушу, Пiд лавлю човном плавлю, А коло порога пристань знiмаю.

Де то взялася на Чорному морi та на суходолi бистрая хвиля Та куцому собацi При самiй с-цi Хвiст одкусила…

– Мовчи! – закричав я, але тут же зрозумiв, що це я , плету казна-що. Зцiпив зуби, затулив долонею рот, але звiдтiль булькало-воркотiло:-Як-то на свiтi поживати, яке собi занятiє мати?..

Остання крихiтка свiдомостi забила на сполох; зараз. я почну сповiдатися. Зараз викажу себе з головою. Та раптом вдруге цього дня явився батько. «Встань»,– звелiв вiн. «Встаю…» Я пiдняв голову, але на ноги менi звалилась цiсарева статуя.

– Пусти,заблагав я .

Вiн мов оглух. Тодi я запитав цiсаря:

– Ваша свiтлосте, коли скасоване рабство?

Цiсар блаженно засмiявся:

– З часу заснування моєї iмперiї.

-А що таке полiтика?

Цiсар зiрвався з долiвки i крiзь вiдхилене вiкно майнув на постамент. «Почекай же,думав я собi,– ти од мене не втечеш! Я тобi нiчого не можу вдiяти за ту мiстику, котру ти розплодив у Колобродах, та я з тебе душу висотаю». Я рушив до нього. Тепер на ньому була маска (снiгова чалма, два носи i двi пари брiв. Вiн, здавалося, був наляканий моїм наближенням, та намагався не подати знаку i посмiхався.

– Кажи! – гукнув до нього.

– Це надзвичайно велемудра забава,– пробурмотiв вiн.

– А вiйна?

Цiсар насупився.

– Брехня! – закричав я щосили. Небiжчик Клаузевiц проповiдував iнше: що вiйна i полiтика…, що вiйна i полiтика – двi повiї, обидвi голi, але одна носить намисто на шиї, а друга без нього. Весело? Нiкчема ти! Пiсля цього не хочу тебе бачити, здохляку! Чув?