Говард Філіпс Лавкрафт - Тінь над Інсмутом

Гора схожого на комору моста примарно виблискувала в променях місячного сяйва, й я побачив, що принаймні протягом кількох найближчих метрів шпали були на місці. Вступивши на міст, я увімкнув ліхтарик, і мене ледь не збила з ніг зграя кажанів, що вилетіли невідомо звідки. Ближче до середини мосту між шпалами зяяв доволі широкий пролом, і я всерйоз стурбувався, що він стане непереборною завадою, однак усе ж зважився на відчайдушний стрибок і якимось чином здолав його.

Мені стало легше, коли я знову опинився під променями місячного сяйва, а склепіння моста залишилося позаду. Рейки перетинали Рівер-стрит на одному з нею рівні, однак відразу після цього відхилялися вбік, вступаючи в місцевість, яка все більше нагадувала сільську і де з кожним кроком все менше відчувався огидний, гнилий запах Інсмута. Тут мені вже довелося вступити у двобій із заростями кволих, але дуже колючих чагарників і повзучого вересу, який ґрунтовно пошарпав мій одяг, однак я й не думав нарікати, оскільки в разі несподіваної небезпеки вони б допомогли мені сховатися від можливих переслідувачів. При цьому я ні на мить не забував, що значна частина маршруту мого пересування могла бути видимою з дороги на Ровлі.

Зовсім несподівано почалася заболочена місцевість – тут проходила лише одна колія, що стелилася по невисокому, порослому травою насипу серед помітно поріділого чагарника. Потім трапився своєрідний острівець гористої ділянки – рейки тут проходили крізь прокопаний у пагорбі прохід, оточений з обох боків канавами, що також рясно поросли травою та чагарником. Таке природне укриття виявилося дуже доречним, оскільки саме в цьому місці дорога на Ровлі, якщо довіряти результатам моєї рекогносцировки з вікна готелю, проходила в небезпечній близькості від залізничного полотна. Відразу після закінчення тунелю в землі вона мала перетинати його і віддалятися на безпечнішу відстань. Наразі ж мені доводилося виявляти особливу пильність і радіти вже тому, що залізницю, схоже, поки що ніхто не патрулював.

Безпосередньо перед тим, як увійти до цього отвору, я кинув швидкий погляд назад, проте переслідування не виявив. З цієї відстані шпилі та дахи Інсмута, оточені жовтуватим чарівним місячним сяйвом, здавалися навіть мирними, і я мимоволі подумав про те, як же прекрасно вони виглядали до того, як над містом зависла ця страшна тінь невідомого прокляття. Вслід за цим, коли я перевів погляд від міста в глиб суходолу, мою увагу привернуло щось не таке заспокійливе і навіть лячне, причому настільки, що я мимоволі на мить застиг на місці.

Те, що я побачив (чи мені лише здалося?), було якимось хвилеподібним хитанням, яке спостерігалося далеко на півдні. Незабаром я втямив, що дорогою на Іпсвіч просувається величезна юрба невідомих мені істот. Відстань була занадто великою, тому деталей я не розрізняв, однак вигляд цієї маршової колони мені вкрай не сподобався. Надто вже дивно вона хилиталася та неприродно яскраво виблискувала в променях круглого місяця, що змістився до цього часу на захід. Незважаючи на те, що вітер дмухав зараз у протилежному напрямку, я начебто навіть розрізнив щось схоже на віддалений гамір, а якесь бісівське дряпання та мукання, що долинало до моїх вух, видавалося ще огиднішим та грізнішим, ніж усі ті звуки, які мені доводилося чути до цього.

У моєму мозку промайнула низка найменш приємних, більше того – відчайдушних здогадів. Я чомусь подумав про тих жаских інсмутських тварюк, які, як мені розповідали, безвилазно ховалися в гігантських смердючих «мурашниках», а тепер буквально заполонили все морське узбережжя. Пригадалися і ті невідомі мені плавці, яких я бачив далеко в морі. Більше того, якщо взяти до уваги чисельність усіх тих гуртів, які мені вже довелося спостерігати цієї ночі, а також тих загонів, які зараз, вочевидь, охороняли виходи з міста, масовість нового натовпу переслідувачів здавалася на диво великою для майже безлюдного Інсмута.

Звідки ж могла взятися вся ця армада, що зараз постала перед моїми очима? Невже ті стародавні таємничі катакомби і справді заполонили орди представників небаченої та нікому не відомої форми життя? А може, якийсь загадковий корабель і справді висадив їхній десант на той бісовий риф? Але хто вони і чому опинилися тут? Адже якщо такий значний загін суне по дорозі до Іпсвіча, чи не могло статися так, що патрулі і на інших дорогах також істотно посилені?

Я вступив у порослий чагарником отвір у насипу і став повільно просуватися по ньому, коли вчергове відчув хвилю нудотного запаху риби, що з’явився невідь-звідки. Невже вітер настільки стрімко змінив свій напрямок і став задувати з моря, перетинаючи усе місто? Швидше за все, так воно і було, оскільки я вже став розрізняти шокуюче гортанне бурмотіння, що чулося з того боку, звідки досі було анічичирк. Але тепер до них долучилися й інші звуки – щось на кшталт повсякчасного грюкання або стукання, що чомусь навіяло на мене образи чогось украй огидного та страшного. Я просто не знав, що й подумати про ту масу невідомих почвар, що хвилеподібно хилиталися та просувалися дорогою на Іпсвіч.