Говард Філіпс Лавкрафт - Тінь над Інсмутом

Я все ще перебував у стані безплідних роздумів над тим, коли саме мені здійснити атаку на північні двері й як найкраще це вчинити, щоб вийшло не надто гамірно, як несподівано помітив, що глухе бурмотіння, що долинало звідкілясь ізнизу, замінило нове та гучніше скрипіння мостин. Крізь фрамугу вхідних дверей досередини кімнати проникли слабкі, тремтливі промені світла, а підлога коридора протяжно застогнала під навалою громіздкого переміщення вантажу. Приглушені голоси з кожною секундою звучали все чіткіше і незабаром змінилися дуже рішучим гупанням у двері.

На якусь мить я затамував подих і завмер на місці. Здавалося, що минула ціла вічність, але мої ніздрі відразу підказали мені, що всюдисущий і нудотний запах риби якось раптово зміцнів, немов згустів, набувши особливої різкості та виразності. Незабаром гупання повторилося, цього разу це були вже гучніші та триваліші удари. Я збагнув, що настав час діяти, тож швидко відсунув засувку північних дверей і всім тілом навалився на них. У вхідні двері тим часом уже відчайдушно тарабанили, і я щиро сподівався, що ці звуки заглушать гуркіт, який справляв я. Одного разу почавши свої спроби зламати двері, я вже не міг зупинитися, трощачи тонку перегородку і не звертаючи уваги на біль у лівому плечі та струс всього тіла. Міцність цих дверей перевершила мої очікування, однак я наполегливо продовжував свої потуги. Барабанний гуркіт у вхідні двері між тим усе посилювався.

Нарешті моя перешкода не витримала, хоча і відбулося це з таким оглушливим тріскотом, що зовні його просто не могли не почути. У цю ж мить під нищівними ударами захиталися і двері мого номера, і водночас у шпаринах для замків вхідних дверей сусідніх зі мною кімнат зловісно заскреготіли ключі. Увірвавшись до суміжного приміщення, я одразу кинувся до вхідних дверей і встиг замкнути засувку ще до того, як істоти, що перебували в коридорі, встигли відімкнути замок. Проте навіть зробивши це, я не міг не почути, як зовнішній замок вже третіх дверей – тих самих, із вікна яких я мав намір стрибнути на дахи будинків, що тяглися внизу, також намагаються відімкнути ключем.

На якусь мить мене охопив відчай, оскільки опинитися в замкнутому приміщенні, взагалі позбавленому вікон (а саме таким виявився мій теперішній притулок), я вважав цілковитою поразкою. Мене поглинула хвиля майже божевільного, непередаваного страху, але в ту мить мій погляд упав на освітлені променем ліхтаря сліди, залишені на запилюженій підлозі тим самим таємничим зайдою, який не так давно намагався проникнути звідси в мою кімнату. Вслід за цим я, все ще не позбувшись відчуття безнадії, що охопила мене, машинально рвонув до протилежних сполучних дверей, накинувся на них, щоб розтрощити так само, як і попередні. Й якщо лише засувка на вхідних дверях у ній, як і на дверях у цю, другу кімнату, виявиться цілою, то я встигну замкнутися зсередини, перш ніж їх устигнуть відімкнути ключем із коридора.

Доля змилостивилася дати мені невеликий перепочинок, оскільки сполучні двері переді мною були не лише не замкнені, а й узагалі розчахнуті навстіж. За якусь секунду я влетів до третього покою і тут же підпер плечем вхідні двері, які саме починали відчинятися досередини. Мій несподіваний опір явно застиг зловмисника зненацька – він різко відсахнувся, тож я зміг без зусиль вставити засув у призначене йому місце на одвірку дверей. Зупинившись і намагаючись бодай трохи відхекатися, я почув, що удари по двох сусідніх дверях дещо ослабли, зате почулися збуджені голоси з боку тих бічних дверей, які я підпер каркасом ліжка. Я второпав, що мої переслідувачі все ж увірвалися в південну кімнату і тепер енергійно намагалися зламати сполучні двері між нею та моєю тимчасовою криївкою. Проте одночасно з цим я знову почув характерний звук ключа, що обертається, причому долинав він уже з боку вхідних дверей наступної, розташованої на північ від мене кімнати, і тут же втямив, що саме звідси варто чекати найреальнішої загрози.

Північні сполучні двері були широко відчинені, але у мене не було часу перевіряти стан засувки біля входу, оскільки в замку його вже також став обертатися ключ. Все, що мені залишалося зробити, – це замкнути обоє сполучних дверей праворуч і ліворуч від мене, і підсунути до них уже знайомі предмети – до одних шифоньєрку, а до іншої каркас ліжка. На додачу до всіх цих заходів я підтягнув до вхідних дверей масивний мармуровий умивальник. Певна річ, я чітко усвідомлював усю ненадійність таких укріплень і все ж сподівався, що вони хоча б недовго протримаються, і таким чином я матиму можливість вилізти у вікно і спуститися на дахи будівель, що виходили на Пейн-стрит. Однак навіть у такий відчайдушний момент найжахливіший страх у моїй душі викликали аж ніяк не сумніви в надійності моїх тимчасових бастіонів – ні, мене буквально починало трясти при одній лише думці про те, що за весь цей час ніхто з моїх переслідувачів не промовив і навіть не пробурмотів на тлі безперервного, захеканого сопіння, бурчання та приглушеного завивання та гавкання – жодного людського слова !