Говард Філіпс Лавкрафт - Тінь над Інсмутом

Саме тоді я й згадав про давно покинуту залізничну гілку, яка вела на Ровлі, чия надійно укладена смуга, що лежала на товстому шарі гальки, поросла травою та бур’яном, і, як і раніше, тяглася в північно-західному напрямку від покинутої станції неподалік від річки. У мене ще залишався шанс на те, що уся ця братія просто забуде про неї, оскільки вкрита заростями вересу пустельна смуга була важко-прохідною і наврядчи була саме тим шляхом, який обрав би для себе зневірений утікач. Я чітко бачив її з вікна готелю та достатньо добре пам’ятав шлях до станції. У своїй початковій частині вона доволі добре проглядалася з боку дороги на Ровлі і з найвищих точок у самому місті, але при крайній потребі нею можна було певну відстань і проповзти, залишившись непоміченим за заростями хирлявої рослинності. Як би там не було – іншого виходу мені не залишалося, і я мав випробувати свій шанс.

Залізши у глиб свого пустельного притулку, я знову звірився з мапою бакалійника, підсвічуючи її промінчиком ліхтарика. Насамперед треба було якимось чином дістатися до самої залізничної гілки, й я відразу ж дотумкав, що найбезпечніше буде рушити в бік Бебсон-стрит, потім повернути на захід, після чого по досить звивистій Бенк-стрит, яка тяглася вздовж гирла річки, пробратися до покинутої роздовбаної будівлі залізничної станції. Намір податися саме в бік Бебсон-стрит пояснювався моїм небажанням повторно виходити на ту відкриту ділянку шляху, яку я вже перетинав, а також починати просування в західному напрямку з такої широкої вулиці, як Сауз-стрит.

Опинившись знову назовні, я перейшов на протилежний бік, маючи намір якомога непомітніше просуватися вперед. З боку Федерал-стрит, як і раніше, долинав галас, і, обернувшись, я начебто помітив проблиск світла неподалік від того будинку, в якому мені вдалося сховатися після готелю. Прагнучи якнайшвидше залишити цю дільницю, я мерщій подався вздовж будинків, благаючи Всевишнього лише про те, щоб не потрапити на очі якомусь випадковому спостерігачеві. Неподалік від рогу на Бебсон-стрит я не без тривоги зауважив, що одна з будівель була все ще заселеною, що підтверджували фіранки на вікнах. Утім, усередині не світилося, тому мені вдалося промчати повз оселю без будь-яких пригод.

На Бебсон-стрит, яка перетиналася з Федерал-стрит і могла, таким чином, допомогти мені визначити місцерозташування моїх переслідувачів, я намагався триматися якомога ближче до розвалених, нерівних мурів будинків. Мені доводилося двічі завмирати у фрамугах дверей, щоразу, коли гамір за спиною несподівано посилювався. Порожній простір, що починався попереду, здавався широким, пустельним і залитим місячним сяйвом, але тепер мені, на щастя, вже не треба було його перетинати. Тепер я став смутно розрізняти відгомони ще чиїхось приглушених звуків, а обережно визирнувши з-за рогу будинку, побачив криту машину, яка стрімко перетнула відкритий простір і поїхала в південному напрямку.

Поки я так стояв і спостерігав, ледь не задихаючись від смороду риби, що різко нахлинув на мене, огидність якого здалася мені особливо разючою після нетривалого проміжку перебування на свіжому повітрі, мені вдалося розгледіти гурт незграбних істот, що безглуздо волочили ноги, підстрибуючи та човгаючи, в тому ж напрямку, що і машина (я второпав, що це був гурт, якому, найімовірніше, доручили охороняти дорогу на Іпсвіч). Двійко з побачених мною постатей були одягнені в дуже простору одежу, причому голову однієї прикрашала висока, загострена догори тіара, яскраво виблискуючи в променях місячного сяйва. Хода цієї істоти була настільки дивною, що я мимоволі сіпнувся – мені здалося, що воно взагалі не стільки йшло, скільки пересувалося стрибками.

Коли останній із гурту зник, я продовжив своє просування. Прослизнувши за ріг, я хутко перейшов на інший бік вулиці, оскільки не міг виключати, що якийсь учасник патрульної групи, що відстав, продовжує плентатися позаду. Як і раніше, я чув якісь квакаючі та стукітливі звуки, що долинали здалеку з боку міської площі, але все ж подолав початковий відрізок шляху без будь-яких неприємностей.

Найбільші побоювання у мене викликала майбутня перспектива чергового перетину широкої та залитої місячним сяйвом Сауз-стрит, тим більше, що з неї відкривався краєвид на море, тому тут мені довелося б пережити кілька дуже неприємних хвилин. Хто завгодно міг визирнути з вікна або ще звідкілясь, до того ж будь-який член патруля, що відстав і віддалявся по Еліот-стрит, також міг мене помітити. В останню мить я вирішив усе ж вгамувати свою спритність і перетнути відкрите місце човганням, як корінні мешканці Інсмута.