Говард Філіпс Лавкрафт - Крізь браму срібного ключа

Раптом до нас долинули зойки з боку Великої піраміди, де групу туристів буквально тримала в облозі юрма бедуїнів, котрі навперебій пропонували продемонструвати швидкість у пробіжках на вершину піраміди і назад. Рекордний час для такого підйому і спуску, подейкують, становить сім хвилин, однак декотрі добре треновані шейхи із синами запевняли нас, що зможуть укластися в п’ять, якщо тільки їм запропонують, так би мовити, необхідний стимул у вигляді щедрого бакшишу.

Ніякого стимулу вони не отримали, зате Абдул на наше прохання завів нас на вершину піраміди, звідки відкривався неперевершено величний вигляд не лише на Каїр, що вирізнявся на віддалі на тлі фортечної стіни золотисто-лілових пагорбів, які утворюють таку собі корону для нього, але і на всі піраміди в околицях Мемфіса від Абу-Роаш на півночі до Дашура на півдні. Саккарська ступінчаста піраміда, яка є перехідною формою між невисокою штабою і власне пірамідою, спокусливо чітко вимальовувалася в далечіні серед пісків. Саме поряд із цією перехідною спорудою свого часу виявили знамениту гробницю Пернеба, тобто більше, ніж за чотириста миль на північ від рівнини Фів, де лежить Тутанхамон. І я вкотре вже немов онімів, охоплений невимовним тремтінням. Глибока давнина, що підступає з усіх боків, і таємниці, які, здавалося, зберігала в собі й плекала кожна з цих пам’яток старовини, сповнили мене таким благоговінням і почуттям нескінченності, яких я ніколи раніше не відчував.

Утомлені сходженням і надокучливими бедуїнами, поведінка яких виходила за межі будь-якої пристойності, ми вважали за щастя позбутися нудних і втомливих екскурсій в середину пірамід, куди вели дуже тісні й задушливі проходи, якими можна було пересуватися лише навкарачки. Тим часом на наших очах кілька особливо витривалих туристів готувалися до відвідин найбільшого з меморіалів піраміди Хеопса. Заплативши з лишком і відпустивши свій місцевий ескорт, ми пустилися в зворотний шлях під спекотним післяполуденним сонцем і опікою вірного Абдула Раїса. І тільки пройшовши половину шляху, пошкодували про свою недопитливість. Бо про нижні коридори пірамід, коридори, про які не згадують у путівниках, розповідали найфантастичніші чутки. Відомо було також те, що археологи, котрі відкрили ці коридори й узялися за їхнє обстеження, тут же заблокували входи до них і тепер тримають місце, де вони є, в таємниці.

Природно, усі ці плітки були здебільшого безпідставними, принаймні на перший погляд. І все ж та завзятість, із якою наполягали на забороні на відвідини пірамід ночами, а найбільше нижніх ходів і крипти Великої піраміди незалежно від часу доби, спонукала до певних роздумів. Утім, що стосується другої заборони, то її причиною, ймовірно, слугувало застереження, що психологічний вплив на відвідувача може виявитися занадто відчутним. Бідолаха, котрий зігнувся в три погибелі, почуватиметься ніби похованим під гігантською кам’яною горою, де єдиний зв’язок із зовнішнім світом – вузький тунель, яким можна пересуватися лише повзком і вхід у який будь-якої миті може бути завалений у результаті випадковості або через злостиві дії. Одним словом, усе це виглядало настільки загадково й інтригуюче, що ми вирішили за першої ж нагоди ще раз навідати ті піраміди. Мені ця нагода випала набагато швидше, ніж я міг сподіватися.

Того ж вечора, коли наші супутники, трохи потомлені напруженою програмою дня, влаштувалися на відпочинок, ми з Абдулом пішли пройтися мальовничими арабськими кварталами. Я вже милувався ними при світлі дня, і мені аж свербіло дізнатися, як виглядають ці вулиці й базари в сутінках, коли чергування соковитих густих тіней із м’якими західними променями має лише підкреслювати їхню чарівність і ефемерність. Натовпи перехожих рідшали, але в місті було, як і раніше, велелюдно. Проходячи базаром мідників Сукен-Накхасін, ми натрапили на компанію бедуїнів-гультіпак, котрими, за всіма ознаками, верховодив зухвалий чолов’яга з грубими рисами обличчя і в хвацько зсунутій набакир фесці. Він іще здалеку нас помітив, і судячи з погляду, аж ніяк не доброзичливого, яким він обдарував Абдула, мого вірного провідника тут добре знали, ймовірно, його вважали глузливим і зарозумілим.

Можливо, молодика обурювала та дивна копія напівпосмішки-напівсмішка Сфінкса, яку я сам доволі часто помічав на обличчі Абдула і яка викликала в мені цікавість у поєднанні з роздратуванням; а може, йому був неприємний глухий, ніби змагальний резонанс голосу мого провідника. Як би там не було, обмін лайками і згадуванням імен рідних і близьких відбувся негайно і був доволі жвавим. Цим, однак, справа не скінчилася. Алі Зіз, як назвав Абдул свого кривдника, коли не вживав вигадливіших прізвиськ, став смикати мого супутника за халат, той не забарився з відповідною дією, й ось уже обоє ворогів самовіддано лупцювали один одного. Ще трохи, і зовнішній вигляд суперників неабияк зіпсувався б, тим більше, що вони вже втратили свої головні убори, які є предметом священних гордощів обох, аж тут втрутився я і силою розборонив забіяк.