Говард Філіпс Лавкрафт - Крізь браму срібного ключа

Вирушивши до Єгипту за яскравими й містичними враженнями, ми неабияк розчарувалися, коли після прибуття до Порт-Саїда побачили лише невисокі піщані дюни, буйки, що плавали на мілководді, і типове європейське містечко, де все було нудним і нецікавим, за винятком хіба величезної статуї де Лессепса [9] Фердинанд Лессепс (1805–1894) – французький інженер, підприємець і дипломат, організатор спорудження Суецького каналу. . Тим дужче охопило нас бажання побачити щось, що більше заслуговує на увагу, і порадившись, ми вирішили не зволікаючи їхати до Каїра, до пірамід, а звідти – до Александрії, де можна буде сісти на корабель, що відпливає до Австралії, а мимохідь оглянути всі ті греко-римські пам’ятки, якими тільки зможе похвалитися ця стародавня метрополія.

Подорож потягом минула ще якось стерпно. Усього чотири з половиною години, але за цей час ми встигли побачити значну частину Суецького каналу, вздовж якого залізниця тягнеться до самої Ісмаїлії, а трохи згодом і зачепити Стародавнього Єгипту, краєм ока черкнувши канал із прісною водою, викопаний ще в епоху Середнього царства і лише нещодавно відновлений. Аж ось, нарешті, і Каїр замерехтів у згуслих сутінках і постав перед нами, як якесь сузір’я, тьмяний відблиск якого перетворився на сліпуче сяйво, коли ми прибули на грандіозний центральний вокзал. І знову нас спіткало розчарування, бо все, що ми побачили, виявилося європейським, якщо не брати до уваги одягу й облич. Нудний підземний перехід провадив на майдан, загачений екіпажами, таксі й трамваями і залитий яскравим сяйвом електричних вогнів на височенних будівлях, а той театр, в якому мене марно вмовляли виступити і куди я згодом потрапив як глядач, незадовго до нашого приїзду перейменували на «Американський космограф». Маючи намір зупинитися в готелі «Шепард», ми гукнули таксі й помчали широкими проспектами з фешенебельною забудовою; і серед комфорту, що оточив нас у готелі (в основному англо-американського взірця), серед усіх цих ліфтів і бездоганних офіціантів у ресторані чарівний Схід із його сивою давниною уявлявся нам чимось нескінченно далеким.

Однак уже наступного дня ми із задоволенням поринули в саму гущу атмосфери «Тисячі й однієї ночі», і в лабіринті вулиць, в екзотичних контурах Каїра на тлі неба, здавалося, знову ожив Багдад Гаруна аль-Рашида. Звіряючись за Бедекером [10] Карл Бедекер (1801–1859) – німецький видавець, котрий заснував 1827 року в Кобленці видавництво путівників по різних містах і країнах. Відомим за життя його зробили неперевершена достовірність і видавнича якість путівників, що носять його ім’я. , ми оминули сади Езбекії й рушили вулицею Мускі на схід, у бік кварталів, заселених корінними мешканцями. Досить скоро ми опинилися в руках енергійного чичероне, і, незважаючи на всі пізніші метаморфози, маю визнати, що він-таки був майстром своєї справи.

Тоді я ще не тямив, якої хиби припустився, не звернувшись у готелі за послугами офіційного гіда. Тепер перед нами стояв чисто поголений, порівняно акуратний жевжик із дивно глухим голосом. Він скидався на фараона і назвався Абдулом Раїсом ель-Дроґманом. Було очевидно, що він – великий авторитет серед інших представників свого ремесла. Правда, в поліції нам потім повідомили, що чоловіка з таким ім’ям вони не знають, що слово «раїс», вочевидь, є частиною звернення до будь-якої шанованої людини, а Дроґман – це, без сумніву, не що інше, як спотворена форма слова «драґоман», яким називають керівника туристичних груп.

Абдул показав нам такі дива, про які ми раніше лише читали і мріяли. Старий Каїр уже сам по собі – місто-казка і місто-мрія: лабіринти вузьких вуличок, оповитих таємничими пахощами; балкони найвибагливіших форм, що сходяться майже впритул над вимощеними бруківкою вулицями; цілком азійський вир вуличного руху з його багатомовним галасом, клацання батогів, торохтіння бричок і скрипіння підвод, дзенькіт монет і репетування віслюків; калейдоскоп строкатого одягу, тюрбанів, чадр і фесок; водоноси і дервіші, собаки та кішки, ворожки і цирульники; і, перекриваючи всі інші звуки, голосіння сліпих жебраків, котрі скорчилися в своїх нішах, і тужливі азани [11] Азан – заклик на молитву в мусульман. муедзинів на мінаретах, що тонко стриміли на тлі яскравого, бездоганно синього неба.

Не менш привабливими виявилися і вкриті базарні ряди, де до того ж було не так гамірно. Прянощі, парфуми, ароматичні кульки, килими, шовки, мідь; старий Махмуд Сулейман сидить, схрестивши ноги, посеред своїх сусідів із ароматичними смолами, поруч юнаки, котрі весело теревенять і товчуть зерна гірчиці в заглибині капітелі давньоримської класичної колони коринфського ордеру, завезеної сюди, ймовірно, із сусіднього Геліополя, де розміщувався один із трьох леґіонів імператора Августа. А ще мечеті й музей – ми оглянули їх усі, і заледве зберегли свій піднесений арабський настрій, коли мало не піддалися темним чарам Єгипту фараонів, безцінні скарби якого пропонував нашій увазі музей. Більше ми наразі не шукали, а тому зосередили свою увагу на середньовічній сарацинській розкоші халіфів, пишних надгробках-мечетях, що складають помпезний феєричний некрополь на краю Аравійської пустелі.