Говард Філіпс Лавкрафт - Крізь браму срібного ключа

Власне, моя розповідь не була довгою. В очах мумії я побачив відображення подібного на бегемота чудовиська, що вивалюється із широкого отвору люка в центрі циклопічної гробниці, такого жахливого, що відразу відпали сумніви в його здатності вбивати все живе лише одним своїм виглядом. Навіть зараз мені бракує слів, щоб його описати. Велетенський монстр із мацаками та хоботом, з очима спрута, наполовину аморфний, що перетікав, а наполовину лускатий, укритий шкіряними складками – брр! Але ніщо зі сказаного не могло б навіть малою мірою окреслити весь огидний, блюзнірський, неймовірний для людини, позагалактичний жах і всю невимовну злостивість цього загрозливого загальною погибеллю породження похмурого хаосу та безмежної ночі. Коли я пишу ці рядки, образ, що виникає у моєму мозку, знову відкидає мене, знесиленого та розслабленого, в ті страшні хвилини, і викликає в мені приступ нудоти. Розповідаючи про все побачене присутнім у кабінеті людям, я напружував усі сили, щоб знову не втратити свідомість, яка повернулася до мене після миті непритомності.

Не менше були вражені й мої слухачі. Впродовж чверті години ніхто з них не посмів підняти голос вище, ніж боязке шепотіння. Чулися перелякані посилання на жахливі леґенди з «Чорної книги», на нещодавні газетні повідомлення про культові заворушення, на попередні інциденти в музеї. Цей Ґатанотоа… Навіть найменше, в міру майстерно зроблене його зображення загрожувало скам’янінням, відступник Т’йоґ, фальшивий сувій, сміливець, котрий так і не повернувся назад, істинний сувій, здатний повністю або частково зняти жорстокі, зловісні чари, дійшов до наших днів? Моторошні, криваві культи, підслухані в музеї фрази: «ніхто інший, як він», «він тоді поглянув у його очі», «він знає все, хоча і не може ні бачити, ні відчувати», «він проніс пам’ять крізь століття», «істинний сувій звільнить його», «тільки він може сказати, де знайти Це»… І лише цілющий світанок повернув нас до нормального психічного стану, до розсудливості, яка нарешті закрила цю тему як щось таке, про що краще більше не згадувати і навіть не думати.

Пресі ми надали вельми скупу інформацію і надалі трималися досягнутої з газетами домовленості, завдяки чому вдалося уникнути нової хвилі галасу, коли розтин трупа фіджійця показав, що його внутрішні органи, будучи герметично запакованими з усіх боків скам’янілою плоттю, самі по собі залишилися неушкодженими і створили аномалію, яку лікарі довго і з подивом обговорювали. Ми дуже добре тямили, куди завели б усі ці подробиці «жовту пресу», що пам’ятає про леґендарні жертви Ґатанотоа з їхнім неторканим мозком і збереженою свідомістю.

Не маючи усієї інформації, мисливці за сенсаціями, проте, звернули особливу увагу на той факт, що один із двох правопорушників, котрі проникли до музею – той, хто тримав у руках сувій і, цілком імовірно, просунув його до мумії крізь тріщину в скляній вітрині, не піддався скам’янінню, тоді як інший, котрий не мав сувою, обернувся на камінь. Коли ж від нас зажадали провести експеримент: докласти сувій до кам’янисто-шкірястого тіла фіджійця і до самої мумії, ми з обуренням відмовилися потурати шкідливим забобонам. Мумію, природно, прибрали з очей публіки й перевели до музейної лабораторії, щоб у майбутньому, в присутності медичних авторитетів, провести належне наукове обстеження. Пам’ятаючи про колишні інциденти, ми помістили її під сувору охорону, але навіть попри це 5 грудня о другій годині 25 хвилин ночі була здійснена нова спроба проникнути до музею. Завдяки системі сигналізації, що спрацювала вчасно, злочинний задум зірвали, хоча, на жаль, злочинцеві або злочинцям удалося втекти.

Я надзвичайно радий, що жоден натяк на все те, що трапилося після того, не став надбанням широкого загалу, і дуже сподіваюся, що надалі він так і залишиться необізнаним. На жаль, витік інформації цілком можливий, і я не знаю, як учинять із цим рукописом розпорядники мого заповіту. Але принаймні до того часу, коли розкриються всі факти, ця історія вже не залишиться в пам’яті багатьох людей настільки болісно свіжою. Крім цього, ніхто не повірить в її справжність, якщо про все розкажуть відкрито. Така вже типова реакція більшості читачів. Вони готові проковтнути що завгодно, якщо це походить від «жовтої преси», але висміюють і відкидають як явну брехню найхимерніші й парадоксальні одкровення. Втім, можливо, що для психічного здоров’я людей воно й на краще.