Говард Філіпс Лавкрафт - Крізь браму срібного ключа

Наостанок Абдул повів нас по Шаріа-Мухаммед-Алі до старовинної мечеті султана Гасана і воріт Баб-ель-Азабу з вежами обабіч, відразу за якими прохід між двох стін, що круто здіймаються, провадить до величної цитаделі, яку звів сам Саладін із блоків зруйнованих пірамід. Сонце вже заходило, коли ми піднялися на цю кручу; обійшли навколо сучасну мечеть Мухаммеда Алі і, зупинившись біля парапету, окинули поглядом із запаморочливої висоти чарівний Каїр, весь у золоті різьблених куполів, повітряних мінаретів і сліпучих садів.

Високо над містом здіймався величезний романський купол нового музею, а за ним, по інший бік загадкового жовтого Нілу, батька часів і династій, зачаїли вічну загрозу хвилясті піски Лівійської пустелі, що переливаються всіма барвами веселки та стережуть темні таємниці століть.

Услід за багряним заходом припхався пронизливий холод єгипетської ночі. Споглядаючи сонце, що балансує на краю світу, як той стародавній бог Геліополя Ра-Горахті [12] Ра-Горахті – синкретичне божество Сонця в давньоєгипетській міфології, суміш образів богів Ра та Горахті (Гора). , або Сонце горизонту, ми чітко розрізнили на тлі червоної заграви зловісні обриси пірамід Ґізи, цих давніх гробниць, на яких на той час, коли Тутанхамон сходив на золотий престол у далеких Фівах, уже лежав пил тисячоліть. І тоді нам стало ясно, що Каїра сарацинського з нас годі, і настав час торкнутися потаємних таємниць Єгипту предковічного чорного Хем Ра, а також Амона, Ізиди й Осиріса.

Екскурсія до пірамід відбулася наступного дня. Сівши у «Вікторію», ми перетнули острів Гезіра з його гігантськими лебахіями і невеликим англійським місточком виїхали на західний берег. Звідти ми помчали спершу між двох рядів значної висоти лебахій, а потім повз великий зоологічний сад у бік Ґізи, передмістя Каїра, де згодом спорудили міст, що сполучає Ґізу безпосередньо з Каїром. Завернувши в глиб країни по Шаріа-ель-Харам, ми минули дільницю дзеркально-гладких каналів і убогих тубільних селищ, і ось, нарешті, попереду замаячила мета наших пошуків, проступаючи крізь світанковий серпанок і відбиваючись у перевернутому вигляді у придорожніх калюжах. Воїстину, сорок століть витріщалися тут на нас згори донизу, як казав Наполеон своїм солдатам.

Дорога злетіла круто вгору, і незабаром ми досягли пункту пересадки між трамвайною станцією і готелем «Мена-гаус». Ми не встигли й озирнутися, як наш провідник уже роздобув квитки на відвідини пірамід і знайшов спільну мову з натовпом галасливих і агресивних бедуїнів, котрі жили в сусідньому селищі, злиденному і брудному, і чіплялися до всіх мандрівників. Абдул тримався з гідністю і не лише не підпустив нікого до нас, а й навіть роздобув у них кілька чудових верблюдів для мене і дружини й віслюка для себе, а також винайняв групу хлопчаків і дорослих чоловіків як погоничів для наших тварин. Усе це виглядало, втім, абсолютно зайвим, та до того ж і недешевим, бо відстань, яку нам треба було подолати, була настільки мізерною, що ми цілком могли б обійтися й без верблюдів. Але ми не пошкодували про те, що збагатили свій досвід їздою на такому не надто зручному засобі пересування пустелею.

Піраміди Ґізи розмістилися на високому скелястому плато по сусідству з найпівнічнішим із царських і аристократичних некрополів, збудованих в околицях тепер уже не існуючого міста Мемфіс, яке розкинулося на тому ж березі Нілу, що й Ґіза, але дещо південніше, і процвітало в період між 3400 і 2000 роками до Різдва Христового. Найбільша з пірамід, так звана Велика піраміда, стоїть ближче за всіх інших на сучасному шляху. Її звів фараон Хеопс, або Хуфу, близько 2800 року до Р. Х.; її висота становить понад 450 футів. На північний захід від неї в один ряд стоять піраміди Хефрена і Мікеріна. Першу з них спорудили через покоління після піраміди Хеопса, вона має трохи меншу висоту, хоча й здається вищою через те, що встановлена на височині. Піраміда Мікеріна, збудована близько 2700 року до Р. Х., значно поступається висотою двом першим. На схід від другої піраміди, на самому краю плато, височіє жахливий Сфінкс – німий, загадковий і обтяжений мудрістю тисячоліть. Він стоїть тут із заповітних часів, і ніхто не знає, яким був його первісний вигляд, адже в правління фараона Хефрена риси його обличчя змінили з метою надати їм схожості з обличчям його вельможного реставратора.

По сусідству з трьома великими пірамідами стояли також безліч другорядних пірамід; частина їх збереглася, від іншої залишилися лише жалюгідні сліди. Крім цього, всі плато поцятковані могилами представників нижчого, ніж царський, сану. Ці гробниці спершу були глибокими поховальними ямами або камерами, з установленими над ними кам’яними штабами, спорудами у формі лавок. Надгробки такого штибу виявили і в інших некрополях Мемфіса. Їхнім зразком можна вважати надгробок Пернеба, виставлений у Метрополітен-музеї в Нью-Йорку. У Ґізі, однак, усі видимі сліди штаб або знищив час, або їх розікрали мисливці за старожитностями, і лише висічені в скелястому ґрунті камери, одні з яких, як і раніше, засипані піском, а інші розчищені археологами, свідчать про те, що тут колись були поховання. З кожною могилою сполучалася своєрідна каплиця, де жерці й рідня пропонували їжу й молитву. Вони вірили, що молитва, яка витає над покійником, це його життєвий початок. Каплиці малих гробниць розміщувалися в уже згаданих надбудовах-штабах; а поховальні каплиці пірамід, в яких покоївся царський прах фараонів, були ніби окремі храми, кожен із яких розташовувався на схід від своєї піраміди і сполучався доріжкою з доволі помпезним парадним входом із пропілеями, які розмістилися на краю скелястого плато.